Таким образом, суб'єктивна сторона розвивається у часі так само, як об'єктивна сторона розвивається в часі і просторі, спочатку особа усвідомлює можливість здійснення певних дій і передбачує їх наслідки, потім його свідомість відображає об'єктивний процес, що здійснюється,  направляє і контролює злочинну поведінку і, нарешті, фіксує результати, що наступили.

Звідси випливає і юридичне значення суб'єктивної сторони відносно об'єктивної. Якщо суб'єктивна сторона у відомому значенні породжує, направляє і контролює об'єктивну сторону злочину, то, отже, особа може нести карну  відповідальність  за скоєне лише в тих межах, в яких воно охоплювалося суб'єктивною стороною.

Ланцюжок шкідливих наслідків, що наступили від злочину, може бути вельми довгим і, теоретично, нескінченним. Однак суб'єктивна сторона встановлює тверді межі карної відповідальності.

Часом тільки суб'єктивна сторона дозволяє правильно розмежувати і кваліфікувати злочини, що мають схожу об'єктивну сторону.

Існує також зворотний зв’язок між об’єктивною і суб’єктивною сторонами даного злочину

Саме формування суб'єктивної сторони злочину, особливо цілей і мотивів злочинця, відбувається на базі і внаслідок впливу об'єктивних обставин. Однак ці обставини ще не представляють собою об'єктивну сторону злочину; поки існує тільки можливість майбутньої об'єктивної сторони і суб'єкт пристосовує до неї свої плани і образ дій. У цьому випадку, за вираженням С. Л. Рубінштейна,  «дійсність ще не реалізована детермінує дії, за допомогою яких реалізується».

Надалі,  в процесі здійснення злочину, об'єктивна сторона злочину, що складається впливає на суб'єктивну сторону істотним чином по типу «зворотного зв'язку».

Цей вплив є невід'ємною частиною «виконавської регуляції» дії. Як відомо, здійснення дії пов'язане з безперервним сприйняттям дійсності і коректуванням на цій основі своєї поведінки.

У результаті і під впливом здійснення ряду дій, що входять у об'єктивний бік злочину, первинний задум злочинця може змінитися (в кращу або гіршу сторону) – він може добровільно відмовитися від здійснення злочину або, навпаки, здійснити ще більш тяжке діяння.

Якщо немає об'єктивної сторони злочину, то не може існувати і суб'єктивної сторони. Тому в деяких випадках провина суб'єкта відсутня не тому, що він не міг передбачувати відомих наслідків, а просто тому, що не було фактичної основи для цього передбачення, був відсутній який-небудь елемент об'єктивної сторони: дія, наслідок або причинний зв’язок між ними.

З цих положень витікає юридичне значення залежності суб'єктивної сторони злочину від об'єктивної. Якщо об'єктивна сторона дає предметний зміст суб'єктивній стороні, то отже, особа може нести відповідальність тільки за ті свої наміри і  бажання, які реально здійснилися в злочинній поведінці. Таким чином, об'єктивна сторона, в свою чергу, обмежує карну відповідальність певними рамками: фактично довершеними суспільно небезпечними діями і їх наслідками [18, 27].

Щодо злочину, передбаченого статтею 149 КК України, то слід сказати, що суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Найближчою метою винного є продаж потерпілого, інша сплатна передача його іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана з корисливими мотивами, прагненням отримати злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у ст. 149. Це – використання потерпілого з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація праці потерпілого. Для складу злочину досить встановити хоча б одну з цих цілей [21, 80].

Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретна кінцева мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої сплатної передачі, або іншої угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого через державний кордон України.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь в здійсненні дій, вказаних у ст. 149.

Отже, суб’єктивною стороною даного злочину є прямий умисел, який передбачає досягнення певної злочинної мети.

Розділ 2. Кваліфікуючі ознаки складу злочину “торгівля людьми або інша незаконна передача людини” згідно з чинним законодавством України.

2.1. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людей, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності

У кримінальному праві кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин – означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину. Термін «кваліфікація» походить від латинського qualis – який, якої якості. Кваліфікація взагалі – віднесення певного явища, речі за їхніми властивостями (якістю) до певного класу чи категорії. Правова кваліфікація – це пошук, вибір і застосування до певної події, випадку конкретної правової норми [8, 5].

У кримінальному праві кваліфікація