За всіма видами перевезень передбачено обов'язковий претензійний порядок розв'язання спорів. Претензії, які виникають з перевезень вантажів, пред'явля-ються до транспортної організації пункту призначення вантажу. Якщо спір виник з перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, то претензія пред'яв-ляється: а) до управління залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом при-значення є залізнична станція; б) до Іншого транспортного органу, коли кінце-вим пунктом перевезення є порт (пристань), автостанція чи аеропорт. Претензії, що виникають з перевезень пасажирів та багажу, можуть пред'являтися до транспортного органу відправлення або призначення на розсуд заявника. Залеж-но від характеру порушення право на пред'явлення претензії має відправник чи одержувач вантажу, які можуть переуступити його один одному або кожен з них своєму вищестоящому органові чи транспортно-експедиційній організації. Пере-дача права на пред'явлення до перевізника претензії або позову іншим організа-ціям чи громадянам не допускається.

Для усіх перевезень, за загальним правилом, у всіх транспортних статутах (кодексах), до пред'явлен-ня перевізникові позову обов'язково слід пред'явити йому претензію. Претензії пред'являються протягом шести місяців, а про сплату штрафів і премій — про-тягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідо-мити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, — протягом шести місяців; про сплату штрафу або пені — протягом 45 днів. Якщо претензію відхилено чи відповідь не одержано у за-значені строки, заявникові надається на пред'явлення позову два місяці з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до відправників, одержувачів чи пасажирів позовів, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячний строк.

Відповідно до ст. 944 ЦК України до вчинення перевізникові позову, що вип-ливає з перевезення вантажу, є обов'язковим пред'явлення претензії в порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами. Позов до перевізника може бути вчинено вантажовідправником або вавнтажоодержувачем у разі пов-ної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. Позовна давність за вимогами, що випливають з перевезення вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається згідно з транспортними статутами (кодексами).

Строки позовної давності та порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'яза-них з перевезеннями в закордонному сполученні, встановлюються транспортни-ми статутами (кодексами) або міжнародними угодами.

Висновок

Після вище пройденого матеріалу, проаналізувавши всі друковані джерела, які стосуються теми „Транспортні договори та їх правове регулювання” я можу зробити наступні висновки: –

по-перше, я зрозумів, що таке транспортні договори, і яка саме їх роль в нашій незалежній Україні, саме тепер, коли йде перехід до нової ринкової економіки, нових суспільно-політичних, правових відносин.

На даний момент, на мою думку, застосування, наприклад, того ж самого договору перевезення, сприяє швидкому розвитку відносин між самими суб’єктами підприємницької діяльності, забезпечує потреби споживачів у будь-якому виді продукції.

Що ж стосується прав особи в даних договорах, то наприклад, стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний обсяг прав паса-жира, що має бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести ро-ків, якщо вона не займає окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки зі сплатою в пільговому порядку;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням стро-ку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частини вартості квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з пра-вилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце від-правлення транспортного засобу за вказаним у квитку маршрутом;

8) інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).

У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору переве-зення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та ко-дексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного за-собу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізни-ка за затримку відправлення пасажира та порушення строку доста-вления пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник від-повідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, ба-гажу, пошти (ст. 924).

Підбиваючи підсумки, необхідно сказати, що наше законодавство поки що ще не на сто відсотків проконтролювало правове регулювання всіх транспортних договорів, є багато прогалин, тому, на мою думку, тільки реальне законодавче втручання з боку держави дозволить вивести роль транспортних договорів на провідне місце в реалізації прав юридичних та фізичних осіб.

Список використаних джерел:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року – К., 1996 р.

2. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 року N 435-IV.

3. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №12 – Ст.. 10.

4. Роз’яснення Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р.

5. Указ Президента України „Про відзначення нагородами працівників залізничного транспорту”. –