У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за неви-конання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і від-правник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок: 1) явищ стихій-ного характеру (заметів, повені, пожежі тощо); 2) аварії на підприємстві, внаслі-док якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану пе-ревезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невико-нання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але ,які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається.

Принцип реального виконання зобов'язань, які випливають з плану переве-зення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні за-соби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у на-ступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відно-сини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниця у разі неподачі з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділи-ти перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.

На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійсню-ється у межах навігаційного періоду.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Пере-візниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, заліз-ниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподар-ства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступа-ють кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі на-ступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початково-го перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення (513 ЦК України).

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій під-ставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає та-кож з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізнич-ному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції ван-таж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового вико-ристання вантажу.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, ви-магати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними прави-лами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким доку-ментом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є на-кладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морським — коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного море-плавства).

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови на-дання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових примі-щень (п. 1 ст. 134 І ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером, або це рте пар тією, він є консенсуальним до-говором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспор-ту, є товаророзпорядчим документом Я.М. Шевченко Цивільне право України: Академічний курс. – К., 2003 р..

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та по-шти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторо-на (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для Іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству (ст. 61 Повітряного ко-дексу).

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад,