Матеріальною основою звільнення від покарання є недоцільність або неможливість його виконання в силу невеликої суспільної небезпеки особи винного, втрати винним цієї небезпеки або зміни стану здоров'я засудженого. Ця загальна підстава конкретизується в залежності від виду звільнення від покарання.

За діючим законодавством звільнення від покарання – це звільнення від кари, від певних позбавлень і обмежень прав, що являється змістом покарання і реально випробуваних засудженим в процесі відбування призначеного покарання, а також звільнення від судимості – правового наслідку призначеного для відбування покарання, засудження.

Як правило звільнення від покарання тягне за собою припинення кримінального правовідношення. В порядку виключення можна вказати на випадки коли до неповнолітнього, що вчинив злочин, який не являє великої суспільної небезпеки, і виправлення якого, на думку суду, можливе без застосування кримінального покарання, застосовуються примусові заходи виховного характеру, що не є кримінальним покаранням, а також випадки, коли до особи, що вчинила злочин в стані осудності, але до винесення вироку захворівшу на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, і тому не підлягає покаранню, то за призначенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після видужання – покарання.

Припиненням кримінального правовідношення для особи, що винна у вчиненні конкретного злочину являється вичерпаною кримінальна відповідальність, але, на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення тільки від покарання, коли воно здійснюється судом при винесенні обвинувального вироку, є реалізацією кримінальної відповідальності.

Проведення чіткого розмежування між звільненням від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання являється не тільки правовою, але і етичною проблемою, остільки мова йде про визнання чи невизнання особи винного у вчиненні злочинного діяння Див.: Кригер Г. А. Советское уголовное право (общая часть). – М., 1988. – с. 283..

Отже, поняття "звільнення від кримінальної відповідальності" і "звільнення від покарання" юридично нерівнозначні. Це різні по змісту хоч і взаємопов'язані правові інститути.

Звільнення від кримінальної відповідальності відрізняється від звільнення від відбування покарання тим, що при звільненні від кримінальної відповідальності особа, о вчинила діяння, не засуджується судом, йому не виноситься вирок і звільнення здійснюється на любій стадії кримінального судочинства до винесення вироку, а звільнення від відбування покарання можливе тільки після засудження, призначення покарання, тобто винесення вироку.

Але звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання. Тобто застосування кримінально-правових засобів примусу до порушника, не виключає застосування відносно нього засобів громадського впливу. Але застосовані заходи в цьому випадку знаходяться за межами матеріального кримінального права. Разом з тим кримінальний закон, передбачаючи виправлення і перевиховання особи шляхом застосування громадських заходів впливу, переслідує досягнення покарання, виконання задач кримінального законодавства, тобто досягнення того ж ефекту, що і при покаранні за суспільно небезпечні діяння, що передбачені кримінальним законом.

Звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання як форма реалізації кримінальної відповідальності передбачає також досягнення цілей покарання в випадках вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, тобто звільняючи особу від застосування примусу, передбаченого кримінальним законом, таке звільнення передбачає досягнення цілей покарання, але засобами, що лежать за межами кримінального права.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарань органічно притаманний сучасному кримінальному праву, йому багато приділялось уваги в кримінальному законодавстві. Але тільки на сучасному етапі розвитку суспільства це інститут набув властивих йому специфічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами Див.: Коржанський М. Й. Кримінальне право України (загальна частина). – К., 1996. – с. 276..

Звільнення від кримінальної відповідальності і від відбування покарання – важливий матеріально-правовий інститут, що призваний засобами, які виключають відбування покарання (повністю або частково), виправляти або перевиховувати осіб, що вчинили суспільно-небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом, сприяти досягненню цілей покарання і виконанню задач кримінального законодавства в боротьбі зі злочинністю.

В юридичній літературі нерідко вказується, коли мова йде про звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання, що покарання заміняється іншими мірами примусу, мірами громадського впливу та ін. Разом з тим слід ще раз підкреслити. Що кримінальна відповідальність – складний кримінально-правовий інститут – проходить ряд послідовних етапів, на кожному з яких застосовуються заходи, які властиві тільки цьому етапу. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання призваний індивідуалізувати застосування засобів примусу до осіб, що вчинили суспільно-небезпечні діяння з врахуванням принципу економії репресій, і діяти на кожному етапі кримінальної відповідальності. І якщо при звільненні від кримінальної відповідальності державі достатньо прикласти мінімум примусу (дізнання, розслідування), то для застосування умовно-дострокового звільнення необхідні уже більші затрати, а також відбуті засудженим частини призначеного покарання.

На кожній наступній стадії кримінальної відповідальності роль примусу збільшується, а звільнення застосовується лише тоді, коли особа, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, не представляє великої суспільної небезпеки, а виправлення або перевиховання її можливе без застосування або подальшого відбування кримінального покарання Див.: Зельдов С. И. Освобождение от наказания и от его отбывания. – М., 1982. – с. 16..

В сучасних умовах покарання перестало бути єдиною реакцією держави на злочин. Широко застосовуються і інші методи. Це засудження без призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів виховного характеру, що