встановлює суд при винесені вироку.
Контроль за поведінкою засуджених, щодо яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено, здійснюють органи внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх – комісії у справах неповнолітніх.
Закон визначає строк відстрочки у межах від 1 до 2 років. Строк відстрочки відраховується з моменту винесення вироку незалежно від того, судом якої інстанції вона призначена.
Звільнити особу від покарання по закінченні строку відстрочки може тільки суд за поданням органу, який здійснює контроль за засудженим.
При визначених в законі обставинах відстрочка виконання вироку скасовується і вирок щодо засудженого приводиться у виконання.
Висновки
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарань органічно притаманний сучасному кримінальному праву, йому багато приділялось уваги в минулому. Але тільки на сучасному етапі розвитку суспільства цей інститут набуває властивих йому специфічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами.
Поняття "звільнення від кримінальної відповідальності" і "звільнення від покарання" юридично нерівнозначні. Це різні по змісту, хоч і взаємопов'язані правові інститути.
Проведення чіткого розмежування між звільненням від кримінальної відповідальності і звільненням від покарання є не тільки правовою але і етичною проблемою, оскільки мова йде про визнання чи невизнання особи винною у вчиненні злочинного діяння.
Звільнення від кримінальної відповідальності – це, здійснювана у відповідності з кримінальним і кримінально-процесуальним законом, відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.
Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами в інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.
За діючим законодавством звільнення від покарання – це звільнення від норм, від певних позбавлень і обмежень прав, що являються змістом покарання і реально випробуваних засудженим в процесі відбування призначеного покарання, а також звільнення від судимості – правового наслідку призначеного для покарання, засудження.
Звільнення від кримінальної відповідальності відрізняється від звільнення від відбування покарання тим, що при звільненні від кримінальної відповідальності особа, що вчинила діяння, не засуджується судом, їй не виноситься вирок і звільнення здійснюється на любій стадії кримінального судочинства до винесення вироку. А звільнення від відбування покарання можливе лише після засудження, призначення покарання, тобто, винесення вироку.
Інститут умовного засудження – ст. 45 КК – сформувала правотворча практика народних судів і трибуналів в перші роки радянської влади.
Відтоді законодавець постійно удосконалює цей інститут. Останні змінні спрямовані на підвищення його ефективності, здійснено 20 листопада 1996р., коли в ст. 45 було введено обов'язкове призначення додаткового покарання у вигляді диференційованого штрафу.
Численні зміни, яких не знав жоден з інститутів загальної частини кримінального законодавства, свідчать про пошук найоптимальнішої детермінації майбутньої поведінки умовно засудженого.
Умовне засудження – це особлива форма звільнення від відбування покарання, умовне незастосування покарання. Згідно з чинною редакцією ст. 45 підстави умовного засудження – це сукупність факторів, що стосуються обставин справи та особи винного, які свідчать про можливість досягнення мети виправлення та перевиховання засудженої особи без відбування основного покарання шляхом реального застосування лише додаткового покарання та обов'язкового випробування засудженого зі здійсненням за його поведінкою державного контролю і можливого застосування заходів громадського нагляду та впливу.
Недотримання хоча однієї з умов умовного засудження тягне скасування умовного засудження і направлення винного для відбування основного покарання. У випадку вчинення нового злочину у період іспитового строку покарання призначається за правилами передбаченими ст. 43 КК.
Із моменту вдалого закінчення іспитового строку особа автоматично звільняється від основного покарання. Вона вже вважається несудимою, якщо судимість від додаткових покарань або термін їх виконання не перевищує розмірів визначеного судом іспитового строку.
На основі вивчення застосування умовного засудження в судовій практиці автор прийшов до висновку про необхідність внесення деяких змін і доповнень, які здатні зробити цей інститут ще більш дієвим.
Незначна суспільна небезпека осіб умовно засуджених дозволяє внести пропозицію про те, щоб заборонити застосування до умовно засуджених всіх додаткових покарань, включаючи штраф.
В зв'язку з тим, що в багатьох випадках виявляється, що умовно засуджений довів своє виправлення до збігу іспитового строку, необхідно передбачити в законі можливість скорочення іспитового строку після збігу не менше його половини.
Законодавство України не містить вказівок на обов'язок судів вести облік і загальний контроль за поведінкою умовно засуджених. Не підміняючи громадськості, суд буде керувати її роботою по перевихованню умовно засуджених.
Ще одним видом звільнення від відбування покарання є відстрочка виконання вироку. Інститут відстрочки виконання вироку (ст. 461) виник у 1977 році і передбачив спочатку надання відстрочки виконання вироку лише неповнолітнім. Однак згодом, у 1983 р. цей інститут було вдосконалено – підвищено рівень вимог до засуджених осіб та поширена на дорослих.
Відстрочка виконання вироку за своєю природою є умовним звільненням засудженого від реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі з метою виправлення і перевиховання його без ізоляції від суспільства, але в умовах постійного контролю за його поведінкою з наступним можливим звільненням від покарання в разі сплати штрафу і виправлення або направленням для відбування призначеного вироком покарання коли штраф не був сплачений, або ця мета не була досягнута.
Відстрочка виконання вироку може надаватися лише особі, яка вперше засуджується до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років. Термін відстрочки виконання вироку становить від одного до двох років.
При наданні засудженому відстрочки виконання вироку суд