яких на протязі визначеного строку тягне за собою відміну звільнення.
Звільнення від кримінальної відповідальності процесуально оформляється постановою або поданням про припинення кримінальної справи (ст. ст. 6, 7, 8, 9 КПК). Воно може бути застосоване судом, органами прокуратури, слідчим, органами дізнання, зі згоди прокурора.
Діюче законодавство передбачає наступні види звільнення від покарання:
Звільнення від покарання внаслідок зникнення суспільної небезпеки особи, що вчинила злочин (ч. 2 ст. 50 КК);
Звільнення від покарання в силу збігу строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 49 КК);
Умовне засудження (ст.45 КК);
Відстрочка виконання вироку (ст. 461 КК);
Умовно-дострокове звільнення і заміна покарання м'якшим (ст. 52 КК);
Звільнення від відбування позбавлення волі особі, якій виконання вироку було відстрочено до закінчення військових дій (ст. 46 КК);
Звільнення від покарання в силу акта амністії або помилування Див.: Чернишова Н. В. Кримінальне право України. – К., 1995. – с. 106..
За загальним правилом кримінальна відповідальність реалізується в покаранні, що застосовується судом до осіб, які винні у вчиненні злочину. Однак, досягнення цілей боротьби із злочинністю в ряді випадків можливе без притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності або ж при їх засудженні, але із звільненням від реального відбування покарання.
Внаслідок цього кримінальному праву відомі інститути звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від відбування покарання.
Хоча ці інститути за своїм призначення та змістом дуже схожі між собою, проте за юридичними наслідками вони різні.
Звільнення від кримінальної відповідальності – це здійснювана відповідно до кримінального і кримінально-процесуального закону відмова компетентних органів держави від застосування заходів кримінально-правового характеру по відношенню до особи, яка скоїла злочин.
Під звільненням від покарання треба розуміти рішення, яке приймається уповноваженими на те органами держави, про незастосування покарання до особи, яка визнана винною і засудженою, та про звільнення її від подальшого відбування покарання.
Звільнення від покарання відрізняється від звільнення від кримінальної відповідальності за наступними ознаками:
а) Від кримінальної відповідальності звільняються особи, які вчинили діяння, що мають ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки. Від покарання можуть бути звільнені особи, які засуджені за вчинений злочин.
б) Звільнення від кримінальної відповідальності може бути здійснено шляхом припинення кримінальної справи судом, прокурором, а також слідчим і органом дізнання за згодою прокурора (ст. 7, 71, 72). Звільнення від покарання здійснюється тільки судом (ст. 54 КК) за винятком звільнення від покарання в порядку амністії та помилування.
в) звільнення від кримінальної відповідальності не тягне за собою судимості. При звільненні від покарання особа вважається судимою.
Існування різних видів цих інститутів зумовлено прагненням більш детально врегулювати відносини, які виникають при застосуванні інституту звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання.
Розділ ІІ
Умовне засудження
Інститут умовного засудження є яскравим проявом гуманізму і економії кримінальної репресії при здійсненні правосуддя.
За своєю юридичною природою умовне засудження є умовним звільненням засудженого від відбування покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт з метою виправлення і перевиховання без реального застосування призначеного покарання з наступним можливим звільненням від покарання при виправленні засудженого або направленням для відбування призначеного вироком покарання, коли мета виправлення не була досягнута.
Інститут умовного засудження має багато ознак і особливостей, що ускладнює вияв його суті, юридичної природи. Закон не викриває його поняття. В літературі його вважають:
відстроченням виконання покарання (в підручниках 1939, 1943, 1952 років видання);
умовним незастосування покарання (проф. Н. Д. Дурманов);
особливим порядком відбування покарання (проф. М. Д. Шаргородський);
особливою формою звільнення від покарання (в підручниках 1964 і 1974 років видання) Див.: Бузынова С. П. Советское уголовное право (общая часть). – М., 1982. – с. 310.
.
В певній мірі умовне засудження має всі ці ознаки.
Не будучи покаранням, умовне засудження виступає однією з форм реалізації кримінальної відповідальності. Згідно із ст. 45 КК суд постановляє у вироку не застосовувати до засудженого призначене йому покарання за умовою невчинення ним на протязі встановленого судом строку нового злочину.
Умовне засудження – це звільнення особи під певними вимогами до неї від реального відбуття позбавлення волі або виправних робіт.
Вводячи умовне засудження в якості інституту кримінального права законодавець виходив із вказівок про необхідність постійного і діючого сполучення різних форм переконання і примусу, про важливість широкого втілення умовного засудження в практику боротьби із злочинністю Див. Кригер Г. А. Советское уголовное право (общая часть). – М., 1988. – с.296..
За допомогою умовного засудження кримінальна відповідальність реалізується в три етапи: після призначення покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт і прийняття рішення про застосування умовного засудження здійснюється умовне звільнення особи від реального відбування покарання; потім йде етап виправлення і перевиховання засудженого, обмежений рамками іспитового строку; після закінчення вказаного строку і в залежності від досягнення поставленої мети настає один з двох можливих правових наслідків: звільнення від призначеного вироком покарання або направлення для його відбування.
Отже, умовне засудження – це особлива форма звільнення від відбування покарання, умовне незастосування покарання. В умовному засудженні вдало поєднується – державний примус, громадський вплив і можливості досягнення загальних завдань покарання без ізоляції засудженого від суспільства. При умовному засудженні суд визнає особу винною у вчиненні злочину, призначає їй покарання і звільняє її під умовою відбування цього покарання.
Стаття 45 КК передбачає умови і порядок загального умовного засудження. Згідно ст. 45 КК умовне засудження може бути застосоване у випадках призначення покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт і при тому лише на весь строк покарання.
Підставою умовного засудження є сукупність обставин, що