стосуються як вчиненого злочину так і особи винного і свідчать про можливість виправлення та перевиховання засудженого без реального позбавлення волі або виправних робіт, але в умовах обов'язкового контролю за його поведінкою з боку вказаних у законі суб'єктів.
Наприклад:
4 ?????? 1998 ???? ?????????? ???????? ??? ?. ???????? ????? ?????, ? ????? ?????? ??????? ????????? ?. ?. ?? ??????????? ?. ?. ? ???????? ???????, ????????????? ??. 101 ?. 1 ?? ???????. ??? ????????? ????????? ? ??????? ????? ????? ??????????? ???? ?? ????????????? ???????? ?????????? ? ????????? ??????? ?? 1 ??? 6 ??????? ? ??????? ?????? 200 ???.
??? ??????????? ????????? ??? ???????? ???????? ? ??????? ?????????? ????????????? ?????????, ???????? ???????, ????? ? ??? ????? ??????, ??? ?????? ?? ??????, ???? ???? ???????, ??????????? ? ????????, ???????????????? ?????????, ???? ???? ????????, ?? ?????? ??????? ???? ??? ????????????? ???? ???????????, ????????? ????? ?????? ???????? ????????, ???? ??? ?????? ???????? ?? ??????????? ??? ???????? ??? ??????????? Архів Ленінського районного суду м. Чернівці..
У законі немає будь-яких винятків для певних видів злочинів чи осіб, що їх вчинили, які не давали б підстав для застосування умовного засудження. Проте це не означає, що умовне засудження можу бути застосоване в усіх без обмеження випадках. Суд повинен переконатися про недоцільність відбування винним призначеного покарання.
Стаття 45 КК передбачає такі підстави застосування умовного засудження:
а) вчинення злочину, який не являє собою великої суспільної небезпеки; при вчиненні тяжкого злочину не може бути недоцільним відбування винним призначеного покарання;
б) наявність пом'якшуючих відповідальність обставин, зазначених в ст. 40 КК та відсутність обставин, які обтяжують відповідальність (ст. 41 КК).
Особу винного:
а) позитивна суспільно-громадська характеристика – сумлінне ставлення до праці чи навчання, вчинення злочину вперше, та інше.
б) можливість досягнення мети покарання без ізоляції від суспільства, тобто доцільність реального відбування покарання, здатність цієї особи виправитися без реального відбування покарання.
Хоча ст. 45 КК не містить обмежень щодо застосування умовного засудження ні за видами злочинів ні за колом осіб які їх вчинили, однак даний інститут, як правило, не повинен застосовуватися до осіб винних у вчиненні тяжких злочинів (ст. 71) Див.: п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1985р. №6 із змінами внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993р. №3 "Про хід виконання судами України законодавства, а також постанов Пленуму Верховного Суду України з питань призначення покарання"..
Суд може застосувати умовне засудження до окремих учасників таких злочинів лише в тих випадках, коли встановлена другорядна роль цих осіб, а також якщо дії, що характеризують її особистість і обставини скоєння злочину дають підстави вважати недоцільним ізоляцію засудженого від суспільства.
Особистість умовно засудженого характеризується відсутністю в минулому судимості, позитивною оцінкою його праці, поведінки в побуті, читосердечним каяттям у вчиненому злочині, прагненням загладити спричинену шкоду.
Обставинами, що знижують степінь суспільної небезпеки злочину, можуть бути необережна форма вини, від сутність корисних та інших негативних мотивів, вчинення злочину під впливом інших осіб, та інше. Однак з особливою обережністю суди повинні підходити до застосування умовного засудження до осіб, які хоча і визнані винними у менш тяжкому злочині або злочині, що не являє великої суспільної небезпеки, але в минулому неодноразово вчинювали злочини, а також, до осіб, до яких раніше вже застосовувались умовне засудження, або від строчка виконання вироку, оскільки за таких умов мета виправлення і перевиховання за допомогою даного інституту навряд чи може бути досягнута.
Особливо часто суди, в якості однієї з умов, що дають можливість застосування умовного засудження, вказують на першу судимість винного. Ця обставина в багатьох випадках свідчить про випадковий характер вчиненого злочину. Однак сама по собі перша судимість далеко не завжди відображає дійсну суспільну небезпечність особи. Якщо винний вчинив ряд злочинів і тільки завдяки своїй спритності і хитрощам ухилився від кримінальної відповідальності, до такої особи умовне засудження незастосовне Див.: Шмаров Н. Практика судів України в кримінальних справах. Призначення покарання та звільнення від нього. // Юридичний вісник України., 1997. – 20-26 лютого. – с. 24.
.
Не можна застосовувати умовне засудження і до осіб, які хоча і притягуються до кримінальної відповідальності вперше, але до цього наполегливо, на протязі тривалого часу проявляли себе негативним чином, злісно порушуючи правила суспільного співжиття.
Ступінь суспільної небезпеки особи визначається і її поведінкою після вчинення злочину. Якщо винний проявляє активне розкаяння, застосовує міри для ліквідації або зменшення спричиненої шкоди, являється з повинною, то це в ряді випадків може свідчити про те, що для його виправлення немає необхідності в реальному відбуванні покарання.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 р. №3 "Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання" вказує на те, що ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину належить визначати, виходячи з сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотиву, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину).
Крім обставин, що безпосередньо характеризують злочинне діяння і винну особу, суди, застосовуючи умовне засудження, враховують сімейний стан винного, наявність у нього на утриманні малолітніх дітей , недієздатних батьків, серйозні захворювання у нього або членів його сім'ї.
При застосуванні умовного засудження суди виходять не тільки із цілей виправлення і перевиховання засуджених, але і попередження вчинення нових злочинів засудженими ті іншими особами Див.: Зельдов С. И. Освобождение от наказания и