Відповідно до законодавства умовно призначатися можуть тільки позбавлення волі і виправні роботи. Суд визначає термін позбавлення волі або виправних робіт, а потім постановляє їх умовними. Умовне засудження повинно застосовуватись до всього строку позбавлення волі або виправних робіт, призначених вироком суду, а не до частини цього строку. Необхідність в реальному відбуванні винним хоча б частини строку покарання свідчила б про відсутність підстав для умовного засудження. Інші покарання, наприклад висилка, громадська догана, звільнення з посади не можуть бути назначені умовно, оскільки їх природа виключає умовне незастосування. Неможливо застосувати умовно звільнення з посади, оскільки залишення винного на займаній посаді спричиняє шкоду державним і суспільним інтересам; неможливе умовне незастосування громадської догани і т. д.

При умовному засудженні крім штрафу, як додаткового покарання можуть бути також призначені додаткові покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального звання, позбавлення батьківських прав. Додаткові покарання при умовному засудженні відбуваються реально.

Згідно з ч. 1 ст. 45 на призначення такого додаткового покарання як штраф, є обов'язковим в кожному випадку застосування умовного засудження.

Розміри штрафу встановлені в межах від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини (наприклад за злочин передбачений ч. 1 ст. 81 КК) – в межах від сорока до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Конкретний розмір штрафу та строки його сплати при застосуванні умовного засудження визначає суд, враховуючи загальні положення призначення даного додаткового покарання (ст. 32 КК), матеріальний стан засудженого тощо. При цьому термін сплати штрафу не може виходити за межі іспитового строку умовного засудження.

Незастосування при умовному засудженні штрафу, передбаченого ч. 1 ст.45 КК, можливе лише за наявності підстав передбачених у ст. 44 КК.

Наприклад:

21 ?????? 1998 ???? ?????????? ???????? ??? ?. ???????? ??????????? ?????? ??????? ?. ?. ?? ????????????? ???? ?? ??. 140 ?. 1 ?? ??????? ?????? ???? ?????? ? ???????? ??????? ????????????? ??. ??. 17, 140 ?. 1 ?? ??????? ? ????????? ????????? ? ??????? ????? ??????? ??????????? ????. ?????????? ????????? ?????????? ??????? ?? ????????? ??????? ? 1 ???. ?? ????????????? ??. 44 ?? ??????? ??? ?????? ?????? ? ????? ??????? Архів Ленінського районного суду м. Чернівці..

Вивчення судової практики показує, що засудження пов'язане переважно з призначенням покарання в вигляді позбавлення волі. Виправні роботи при умовному засудженні – явище рідкісне, оскільки цей вид покарання в санкціях кримінально-правових норм частіше альтернативно сполучається з більш м'якими видами покарання, що реально призначаються в цих випадках. До того ж злочини, що не являють великої суспільної небезпеки, як було відмічено, нерідко дають суду можливість прийняти одне з рішень, що передбачені ст. 51 КК.

Важливою стороною умовного засудження виступає іспитовий строк. Призначивши конкретний вид і строк основного покарання і вказавши на умовний його характер, суд визначає іспитовий строк, який є складовою часиною умовного засудження.

Іспитовий строк – це встановлений вироком суду проміжок часу, на який особа умовно звільняється від реального відбування призначеного основного та додатковий (крім штрафу)покарань і протягом якого за нею здійснюється контроль, а також застосовуються інші передбачені законом форми державного і громадського впливу з метою її виправлення та перевиховання Див.: Беляев Н. А. Советское уголовное право (общая часть). – М., 1980. – с. 341..

По конкретній справі суд повинен визначити в законних межах тривалість іспитового строку з таким розрахунком, щоб умовно засуджений зміг за цей час довести своє виправлення. Ця ціль буде досягнута якщо умовно засуджений на протязі іспитового строку не вчинить нового умисного злочину, що потягне за собою покарання у вигляді позбавлення волі. В таких випадках умовно призначене покарання взагалі не приводиться в виконання і в відповідності з п. 3 ст. 55 КК, особа вважається несудимою з дня закінчення іспитового строку.

Суд встановлює тривалість іспитового строку виходячи із конкретних обставин справи: характеру вчиненого злочину і міри призначеного за нього покарання, особистості винного, із оцінки сили позитивного впливу трудового колективу, громадськості, сім'ї на умовно засудженого в досягненні ним виправлення і перевиховання. Чим більше у суду впевненості в виправленні і перевихованні умовно засудженого тим менше іспитовий строк, і навпаки Див.: Лейленд П. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство. – К., 1996. – с. 263..

Стаття 45 КК встановлює іспитовий строк тривалістю від одного року до трьох років. Він може бути меншим строку призначеного покарання, рівним йому, або перевищувати його, але достатнім для досягнення мети виправлення засудженого. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, а не з дня вступу його в законну силу, оскільки умовне засудження по суті являється однією із форм звільнення винного від покарання. Його тривалість не підлягає скороченню в заохочувальному порядку.

Умовний характер звільнення від реального відбування основного покарання пов'язаний з виконанням умовно засудженим ряду вимог: невчинення протягом іспитового строку будь-якого умисного або необережного злочину; недопущення систематичних (три і більше разів) порушень громадського порядку, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу; сплати штрафу; засуджений переданий для виправлення трудовому колективу або громадській організації не повинен залишати цей колектив з метою ухилитися від громадського впливу і має довести своє виправлення.

Разом з тим законодавець виходить із активної участі громадськості в вирішенні питання про застосування до конкретного правопорушника умовного засудження і