проведення з умовно засудженим виховної роботи для його перевиховання і виправлення. У вихованні і виправленні умовно засуджених велика роль громадський організацій і трудових колективів робітників, службовців, колгоспників. Враховуючи обставини справи, особу винного, а також клопотання громадський організацій або трудових колективів за місцем роботи винного про його умовне засудження, суд може передати умовно засудженого цим організаціям або колективу для перевиховання і виправлення. При відсутності такого клопотання суд може покласти на певний трудовий колектив або особу за її згодою обов'язок на нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи (ч. 4 ст. 45 КК).
Пленум Верховного Суду України вказує, що при задоволенні ходатайства громадськості про передачу умовно засудженого для виправлення і перевиховання, суди повинні роз'ясняти колективу високу моральну відповідальність за проведення з умовно засудженим виховної роботи і надавати колективу необхідну допомогу. Виключну увагу в цьому відношенні слід приділяти умовно засудженим неповнолітнім, перевиховання який потребує повсякденної турботи Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993р. №3 "Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання".
.
Ч. 4 ст. 45 КК передбачає можливість покладення не визначені колективи, або на окремих осіб з числа членів даного колективу, або на громадські організації з їх згоди обов'язок по нагляду за умовно засудженими і проведенню з ними виховної роботи при відсутності вказаних клопотань. Питання про клопотання перед судом про умовне засудження винного або про виявлення згоди прийняти на себе обов'язки по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи повинні вирішуватись на загальних зборах громадських організацій або трудових колективів.
Велику роль у виховній роботі відіграє облік умовно засуджених і загальний контроль за їх поведінкою. Це та інше покладено на суд, що виніс вирок. Ефективність цього роду діяльності судів залежить від чітко налагоджених зв'язків з трудовими колективами, громадськими організаціями, що взяли на себе обов'язок по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Контроль за поведінкою умовно засудженого також покладається на органи внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх на комісії у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад.
У разі систематичних (не менше трьох разів) порушень умовно засудженим протягом іспитового строку громадського порядку, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, суд за поданням органу внутрішніх справ, а що неповнолітніх – комісії у справах неповнолітніх може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання призначеного вироком (ч. 5 ст. 45 КК).
Якщо умовно засуджений переданий на виправлення і перевиховання, а також під нагляд громадській організації або трудовому колективу, не виправдав їх довіри, порушив обіцянку зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення або залишив трудовий колектив з метою ухилитися від громадського впливу, то за клопотанням громадської організації або трудового колективу суд може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання призначеного вироком (ч. 6 ст. 45 КК). Громадськість, таким чином, має сильні важелі впливу на умовно засуджених, що ухиляються від добросовісного виконання умовного засудження.
Якщо умовно засуджений протягом іспитового строку вчинить новий злочин, то суд призначає йому покарання за правилами ст. 43 КК, тобто до покарання призначеного за новий злочин повністю або частково приєднує покарання, що було призначено умовно.
Повторне умовне засудження не допускається.
Якщо умовно засуджений протягом іспитового строку не вчинює будь-якого нового злочину і при цьому умовне засудження не скасовується з інших передбачених законом підстав, то він автоматично звільняється від покарання і вважається таким, що не має судимості (п. 3 ч. 1 ст. 55).
Таким чином, умовне засудження можна розглядати як один із таких заходів державного впливу на злочинців з допомогою яких здійснюється поступовий перехід до заміни заходів кримінальної репресії заходами громадського впливу.
Відносно юридичної природи умовного засудження в юридичній літературі має місце ряд точок зору.
Найбільш визнаний погляд, відповідно до якого умовне засудження розглядається як особлива форма звільнення від покарання. Співставлення даного інституту з іншими видами звільнення від покарання дозволяє виявити спільні для них риси. У всіх випадках звільнення від покарання, в тому числі і при умовному засудженні, винна особа фактично не відбуває покарання. Як і при інших формах звільнення від покарання, умовне засудження співпадає з заходами громадського впливу.
Відмінність умовного засудження від інших форм звільнення від покарання заключається в тому, що винному, по-перше, судом призначається покарання, що не властиво звільненню від покарання в порядку ч. 3 ст. 10, ст. ст. 50, 51 КК; по друге, засуджений повністю чи частково (як це має місце при умовно-достроковому звільненні) звільняється від покарання, і, по-третє, перед звільненим ставляться певні умови поведінки в майбутньому, порушення який тягне за собою відміну умовного засудження.
Таким чином умовне засудження – це одна із форм звільнення від покарання, що заснована на переконанні суду про недоцільність відбування винним призначеного покарання взагалі при умові невчинення на протязі іспитового терміну нового умисного злочину, а також, належного відношення до громадського порядку та встановленим правилам поведінки.
Розділ ІІІ
Відстрочка виконання вироку
Ще одним видом звільнення від відбування покарання є відстрочка виконання вироку.
У відповідності із ст. 461 КК "при призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд з врахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та