із закону (ч. 1 ст. 461 КК). Тут же регламентовані і його межі – від року до двох років. Строк відстрочки, як і іспитовий строк при умовному засудженні, являється той період часу на протязі якого здійснюється нагляд і контроль за поведінкою засудженого, в необхідних випадках проводиться виховна робота з ним, а саме, він, під загрозою реального відбування призначеного позбавлення волі, зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки і дотримуватись пред'явлених до нього вимог.
Строк відстрочки втілює в собі загрозу реального застосування призначеного покарання в вигляді позбавлення волі, якщо засуджений порушить умови відстрочки, і перспективу звільнення від реального відбування призначеного позбавлення волі і, навіть, пільгового погашення судимості, якщо умови відстрочки будуть дотримані.
Важливе значення строку відстрочки і в тому, що відміна відстрочки виконання вироку можлива лише за порушення умов відстрочки, що вчинені і період проходження цього строку. Любе порушення, що лежить за межами строку відстрочки, до уваги не береться Див.: Скибицкий В. В. Освобожление от уголовний ответственности и отбывания наказания. – К. – 1987.
.
Має значення і та обставина, що на протязі строку відстрочки засуджений визнається таким, що має судимість, що тягне за собою певні обмеження його прав та інтересів. Ліквідація судимості і пов'язаних з нею обмежень органічно пов'язується з поведінкою засудженого в період строку відстрочки.
Але об'єктивна оцінка поведінки засудженого можлива лише при належному контролі і нагляді за ним. Тому закон надає суду можливість покласти на трудовий колектив або окремих осіб обов'язок по нагляду за поведінкою засудженого і проведенню з ним виховної роботи, а також обов'язкове встановлення контролю за його поведінкою зі сторони адміністративних органів. Суб'єктами контролю виступають органи внутрішніх справ, командири військових частин, начальники установ і військових навчальних закладів, а при засудженні осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, – комісії у справах неповнолітніх.
Нагляд і виховну роботу з засудженим за рішенням суду можуть проводити трудові колективи або окремі особи, які дали на це згоду.
Важливою особливістю строку відстрочки являється передбачена законом можливість встановлення судом певних вимог до поведінки засудженого, які визначають іспитовий характер засудження і умовність звільнення від відбування призначеного покарання. Ці вимоги чітко визначені в законі і характеризують всі випадки застосування відстрочки:
невчинення в період строку відстрочки любого нового злочину;
добросовісне відношення до праці та навчання;
невчинення порушень громадського порядку і трудової дисципліни, що потягнули за собою застосування заходів адміністративного стягнення або заходів дисциплінарного або громадського впливу.
Тривалість строку відстрочки повинна встановлюватись судом при аналізі і врахуванні всієї сукупності обставин, що характеризують діяння і особу винного. Не можна обмежуватися лише врахуванням особистісних якостей винного або степені його суспільної небезпеки.
Закінчення строку відстрочки виконання вироку не означає автоматичного звільнення засудженого від покарання, як при умовному засудженні, передбаченому ст. 45 КК України. Звільнити засудженого від відбування покарання може тільки суд, залежно від сплати штрафу, ставлення засудженого до праці та його поведінки, зокрема виконання покладених судом обов'язків.
Офіційним приводом для судового розгляду цього питання є подання органу, який здійснював контроль за поведінкою засудженого в період відстрочки, де цей орган викладає основні результати контролю, а також висловлює свою думку щодо виправлення засудженого і можливості звільнення його від покарання. Разом з поданням в суд направляється контрольна справа, в якій містяться необхідні матеріали про поведінку засудженого. Порядок розгляду цього питання в суді регулює ст. 4081 КПК України. Постанова судді з цього питання оскарженню не підлягає, але може бути опротестовано в порядку нагляду.
Правові наслідки відстрочки виконання вироку визначені в самому законі (ст. 461 КК України). По своєму характеру такі наслідки прийнято розмежовувати на позитивні і негативні. Конкретне їх настання в кожному випадку всеціло залежить від поведінки засудженого на протязі іспитового терміну. Засуджений ніби сам робить вибір із чотирьох можливих наслідків:
звільнення від реального відбування призначеного покарання;
дострокове погашення судимості;
відміна відстрочки з направленням для відбування призначеного судом строку позбавлення волі;
призначення покарання за сукупністю вироків.
Найбільш бажаним для держави, суспільства, самого засудженого і його близьких наслідком відстрочки є звільнення засудженого від реального відбування призначеного судом позбавлення волі. Позитивне рішення питання про звільнення від відбування покарання повинно основуватися на об'єктивній оцінці всієї сукупності даних про поведінку засудженого на протязі строку відстрочки, його відношення до праці і навчання, виконання покладених на нього обов'язків, дотримані загальноприйнятих норм моралі і права Див.: Зельдов С. И. Освобождение от наказания и от его отбывания. – М. – 1982.. – с. 128..
В діючому законодавстві відсутнє безпосереднє визначення підстав звільнення засудженого від покарання. Однак воно витікає із тексту закону і повинно визначатися судом в кожному випадку вирішення цього питання від протилежного – невчинення нового злочину, відсутність порушень громадського порядку або трудової дисципліни, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або мір дисциплінарного або громадського впливу і відсутність доказів невиконання покладених на нього судом обов'язків.
Як бачимо, для позитивного вирішення питання про звільнення особи від покарання суду достатньо констатації відсутності в поведінці засудженого цих порушень.
Таким чином, відсутність юридично зафіксованих правопорушень в сукупності з виконанням покладених судом обов'язків і утворюють підстави для звільнення засудженого від призначеного покарання.
Аналіз практики реалізації відстрочки підтверджує, що багато із таких засуджених не відзначаються зразковою поведінкою. Вони допускають незначні порушення громадського порядку і трудової дисципліни, реагування на які обмежується бесідою, усним попередженням зі сторони осіб, що здійснюють контроль за