Курсова робота

«Управління в сфері соціального захисту населення»

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Соціальний захист та його організаційно-правові форми.

1.1. Концепції, форми та системи соціального захисту: зарубіжний досвід.

1.2. Поняття соціального захисту та його структура в Україні

1.3. Організаційно-правові форми та види соціального захисту в Україні 1

Розділ 2. Правовідносини у сфері соціального захисту.

2.1. Особливості правовідносин у сфері соціального захисту, їх склад та загальна характеристика.

2.2. Суб'єкти, об'єкти та зміст правовідносин у сфері соціального захисту.

Розділ 3. Особливості управління у сфері соціального захисту населення.

3.1. Організаційно-правові засади державного управління у сфері соціального захисту населення.

3.2. Правовий статус Міністерства праці та соціальної політики України.

3.3. Інші органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління в сфері соціального захисту населення.

3.4. Місцеве самоврядування і соціальний захист населення.

Висновки.

Література.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток України як соціальної і правової держави визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності загальносвітової культури, серед яких визначальне місце належить правам людини та створенню ефективного юридичного механізму їх забезпечення.

Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист і встановила систему державних гарантій здійснення цього права. В Україні трансформація суспільно-економічної системи у напрямі формування демократичної держави і ринкових відносин докорінно вплинула на зміну інституційної бази і моделі соціального забезпечення. Радянська модель соціального забезпечення, у якій держава відігравала роль єдиного організатора і фінансового донора, протягом останнього десятиріччя поступово трансформується в модель ринкової системи соціального захисту європейського типу.

Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним з важливих напрямків діяльності держави. Держава несе обов'язки по матеріальному підтриманню своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантуються захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.

Нині здійснення права людини на соціальний захист в Україні організовано у кількох організаційно-правових формах, які розрізняються за такими ознаками, як коло осіб, що підлягають забезпеченню; джерела і способи фінансування; види, умови та розміри забезпечення; органи, що надають забезпечення. Організаційно-правовими формами соціального захисту в Україні є: загальнообов'язкове державне соціальне страхування; державна соціальна допомога; спеціальний соціальний захист; додатковий соціальний захист для окремих категорій осіб.

Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 це право включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Визнання України соціальною державою (ст. 1 Конституції України), а також загострення соціальних проблем у зв'язку з переходом до ринкової економіки зумовили актуальність пошуку оптимальної системи державних засобів забезпечення соціальних прав людини і громадянина в Україні.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є правовідносини у сфері державного управління.

Предмет дослідження – управління в сфері соціального захисту населення.

Метою курсової роботи є дослідження управління в сфері соціального захисту населення.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:–

дослідити поняття соціального захисту та його організаційно-правові форми;–

охарактеризувати правовідносини у сфері соціального захисту;–

вивчити проблему державного управління у сфері соціального захисту.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Бібліографія налічує 25 джерел. Загальний обсяг роботи – 46 сторінок.

Розділ 1. Соціальний захист та його організаційно-правові форми

1.1. Концепції, форми та системи соціального захисту: зарубіжний досвід

Концепції соціального захисту. Спочатку у світі сформувалися дві основні моделі захисту населення на випадок соціальних ризиків. Перша – система О. Бісмарка (континентальна), основна ідея якої полягала в організації соціаль­ного захисту на основі взаємної допомоги і соціального страхування працюючого населення; соціальні допомоги в рамках соціального страхування призначалися лише за категоріями працюючого населення та залежно від їх доходів. Друга – система У. Беверіджа (атлантична), яка базувалася на принципі забезпечення мінімального споживчого бюджету всього населення держави [11, 50].

У наш час спостерігається тенденція до злиття, а також удосконалення цих систем. Зараз у світі є різні модифікації систем соціального захисту: соціально-демократична модель Скандинавських країн, за якою держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення і ставить глобальним політичним завданням забезпечення повної зайнятості; неоліберальна модель (США) – проблеми соціального захисту переважно вирішуються між підприємцями (роботодавцями) та найманими працівниками, у вирішенні цих питань активну участь беруть профспілки; неоконсервативна модель (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному вирішенні соціальних проблем, система колективної відповідальності під контролем держави; система Беверіджа (Великобританія, Ірландія), за якою основним завданням є захист мінімальних доходів населення.

Незалежно від конкретної концепції загальнопоширеними є такі організаційно-правові форми соціального захисту: соціальне страхування; фінансування за рахунок податкових надходжень; державна соціальна допомога; недержавне соціальне забезпечення.

Соціальне страхування становить таку форму державного соціального забезпечення, яка базується на ідеї розподілу ризику між застрахованими особами та взаємозалежності між внесками і обсягом соціальних послуг (еквівалентність внескам).

Один із засновників сучасного соціального страхування – канцлер О. Бісмарк, обґрунтовуючи необхідність його введення у 90-х роках XIX ст., особливо підкреслював його переваги над інститутами державного захисту (державним опікуванням), фінансові ресурси яких забезпечуються за рахунок