коштів державного бюджету. Він вважав, що в рамках соціальної державної взаємодопомоги неможливо виховати вільну і водночас самостійну й відповідальну людину – ту, яка може ефективно діяти в умовах ринкових відносин. У соціальному страхуванні роботодавці і працівники несуть усю повноту відповідальності за формування фінансових ресурсів на випадок настання соціальних ризиків. Це багато в чому пояснює унікальну роль інституту соціального страхування, який за допомогою своїх економічних, соціальних і психологічних інструментів виконує "державно-публічні" функції соціального захисту і формування "соціально-ринкового" менталітету населення. Більш ніж столітній досвід його ефективного функціонування в Німеччині, Австрії, Італії, Франції, Фінляндії та інших країнах засвідчує, що це базовий інститут соціального захисту в умовах ринкової економіки, покликаний забезпечити реалізацію конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі безробіття, у разі хвороби або втрати працездатності внаслідок нещасного випадку.
Таке значення соціального страхування, на думку В.Д. Роїка, зумовлено тим, що в ньому знайшли органічне втілення, здавалося б, полярні ідеї: персональна відповідальність особистості за свій матеріальний добробут і колективна (солідарна) взаємодопомога, ліберальні й соціал-демократичні засади [19].
Страхові соціальні фонди фінансуються за рахунок внесків роботодавців, самих застрахованих працівників у певному відсотковому відношенні до заробітної плати. У багатьох країнах участь у фінансуванні також бере держава. Пенсії, допомоги та інші соціальні послуги у рамках соціального страхування поширюються лише на застрахованих осіб і виплачуються зі страхових соціальних фондів. Кошти зі страхових соціальних фондів виплачуються застрахованим працівникам у певних, встановлених законом, страхових випадках, які тягнуть втрату заробітку, – каліцтві, смерті внаслідок нещасного випадку, хвороби тощо і на умовах, визначених законодавством. Як правило, розмір компенсації орієнтований на величину попередньої заробітної плати. Принцип страхування вважається таким, що найбільше відповідає ринковій економіці [24, 580].
У зарубіжних країнах спостерігається намагання охопити й нетрадиційні соціальні ризики соціальним страхування. Так, у Німеччині з 1995 р. введено страхування по догляду за хворими і престарілими [24, 98].
Фінансування повністю за рахунок податкових надходжень становить державну систему соціального забезпечення для певних груп населення (в кожній державі це можуть бути різні групи населення, зокрема військовослужбовці, чиновники, жертви війни та ін.). При цьому право на отримання соціальних послуг не обумовлено внесками; передбачаються фіксовані види та розміри послуг; відмова від перевірки ступеня нужденності.
Державна соціальна допомога передбачає надання матеріальної підтримки особам, які перебувають у скрутних матеріальних умовах (при цьому відбувається перевірка ступеня нужденності), а також в інших випадках соціального ризику. Соціальна допомога фінансується з державного та комунальних (місцевих) бюджетів або за іншими програмами і виплачується як соціальна підтримка для особи. Є країни, де право на таку допомогу мають лише непрацездатні особи, проте є держави, які за своїм законодавством передбачають виплату соціальних допомог різного виду кожній особі, яка цього потребує.
Соціальна допомога, у свою чергу, спрямована на підтримку інших категорій населення, а також таких соціально застрахованих осіб, матеріальне забезпечення котрих знаходиться на рівні, нижчому від встановленої у державі мінімальної межі забезпеченості. Розміри соціальної грошової допомоги, як правило, значно нижчі, ніж соціальні виплати за рахунок соціального страхування. Соціальна допомога надається, як правило, з урахуванням рівня доходів, який має особа, що потребує допомоги.
Поряд із цими формами у зарубіжних країнах дуже поширена така форма, як недержавне соціальне забезпечення, яке складається із соціальних виплат, котрі здійснюються окремими роботодавцями – підприємствами, організаціями, банківськими установами тощо у формі додаткових пенсій, грошових допомог та інших соціальних послуг. Недержавні пенсійні системи є досить поширеними в індустріально розвинутих країнах світу [11, 52], вони можуть бути обов'язковими чи добровільними. У таких країнах, як Великобританія, Нідерланди, Швейцарія, обсяг інвестицій з недержавної системи перевищує половину внутрішнього валового продукту. Так, у США 45 % усіх працівників укладають пенсійні плани з роботодавцями. Як правило, працівник набуває права на пенсію за таким пенсійним планом через п'ять років роботи [16].
Системи соціального захисту. Як свідчить практика, у кожній державі складові соціального захисту можуть суттєво відрізнятися за складом та обсягом соціальних виплат, трансфертів, субвенцій. Ці характеристики відрізняються також у тій самій державі у різні періоди. Отже, соціальний захист – категорія надзвичайно динамічна і рухлива, безпосередньо пов'язана із соціальною політикою держави. Водночас, незважаючи на те, що в європейських країнах склалися різні системи соціального захисту, вони цілком співвідносні за рівнем свого розвитку.
Так, елементами системи соціального захисту ФРН є: субсидії на освіту; виплати особам, які претендують на притулок; житлові допомоги; компенсаційні виплати (зокрема потерпілим під час війни та членам їх сімей); страхування від нещасного випадку; допомоги на дітей, на виховання дитини; допомоги для молоді; допомоги у зв'язку з бідністю; система забезпечення державних чиновників; послуги роботодавців; субсидії на працевлаштування; страхування на випадок безробіття; страхування на випадок хвороби; пенсійне страхування [11, 53].
На нинішньому етапі перед європейськими системами соціального захисту стоїть проблема пристосування до нових потреб сучасного суспільства. При цьому йдеться про необхідність захисту як від традиційних (таких як бідність, хвороби, інвалідність), так і від нових ризиків, що виникають з нових реалій ринку праці й суспільства (пов'язані з демографічними процесами, соціальною дезінтеграцією, зайнятістю) і ще не враховані у чинних системах.
У таких країнах, як Ірландія, Великобританія, Скандинавські країни, Португалія, застосовується універсальний підхід, за якого системи соціального захисту включають усі організаційно-правові форми надання соціальних виплат та послуг населенню. В ці системи входять не лише всі види соціального страхування, а й програми із