Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у свою чергу, становить підсистему соціального захисту і передбачає декілька видів такого страхування зі створенням відокремлених фондів та умов надання соціальних виплат і послуг.

Як відомо, й за радянських часів існувало соціальне страхування. Разом з тим, сучасна система соціального страхування в Україні за суттю й інституційно істотно відрізняється від соціального страхування радянських часів.

По-перше, вона охоплює значно ширше коло соціальних ризиків, забезпечення котрих здійснюється саме через страхову форму. Законами України вже введено загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; з 1 січня 2004 р. запроваджено пенсійне страхування відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. [2] Згодом, за умови прийняття відповідного закону, передбачається також введення медичного страхування.

По-друге, до фінансування витрат залучені не лише підприємства, установи й організації, а й усі роботодавці (юридичні і фізичні особи), які використовують найману працю. Самозайняті особи, які, по суті, виступають самі для себе роботодавцями, сплачують страхові внески у розмірах, що визначені для роботодавців.

По-третє, до сплати внесків залучені також самі застраховані особи, якими переважно є наймані працівники. Розмір внесків визначається у відсотковому відношенні до заробітку (доходу). Причому застосовується схема, за якою певні категорії працівників, котрі мають право на пенсійне забезпечення за спеціальними законами, сплачують страхові внески у більшому розмірі, ніж інші, що забезпечуються пенсіями у загальному порядку. Таким чином впроваджується принцип еквівалентності розміру соціальних виплат сплаченим соціальним внескам.

По-четверте, рівень усіх соціальних виплат через соціальне страхування поки що не забезпечує функцію соціального забезпечення, оскільки для переважної більшості громадян мінімальні розміри пенсій тільки-но досягли базового соціального стандарту – прожиткового мінімуму. Як відомо, після перерахунку в 2004 р. розміру пенсій за новим Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. майже в 11 млн. пенсіонерів розміри пенсій не досягали рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб у 2004 р. – 284,69 грн. Щоправда, постановами Кабінету Міністрів України від 24 липня 2004 р. № 943 та від 18 вересня 2004 р. № 1215 було передбачено доплату одержувачам пенсій (крім соціальних пенсій) до 30 грн. і державну адресну допомогу (дотацію) у сумі, що не вистачає до прожиткового мінімуму. Лише 12 січня 2005 р. було опубліковано Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23 грудня 2004 p. № 2291-IV, яким було викладено частину першу статті 28 в такій редакції: "Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом" [11, 63].

Щодо розмірів соціальних допомог, то вони ще зовсім далекі від прожиткового мінімуму (за винятком допомоги при народженні дитини).

Отже, говорити сьогодні, що соціальне страхування – це соціальне забезпечення, – не доводиться. Нині за розмірами соціальні виплати фактично мають характер матеріальної підтримки при настанні соціальних ризиків. Однак саме на цю організаційно-правову форму соціального захисту покладається функція належного соціального забезпечення, яке вона буде спроможна виконувати у перспективі.

По-п'яте, система загальнообов'язкового державного соціального страхування побудована на ринкових засадах, фонди соціального страхування відокремлені від державного бюджету і є самоврядними некомерційними фінансовими установами, в управлінні якими держава бере участь як рівноправний партнер з представниками працівників та роботодавців. Водночас проголошено принцип державного гарантування здійснення права на соціальний захист, а соціальні виплати та послуги надаються на умовах і в порядку, визначених відповідним законодавством.

Можна навести й інші відмінності національної системи соціального страхування від попередньої однойменної системи. В цілому, незважаючи на певні недоліки перехідного періоду, юридичний механізм соціального страхування в Україні цілком відповідає моделі європейських країн. І це дає підстави очікувати, що з часом ця система запрацює на повну потужність і продемонструє позитивні результати.

Інституту соціального страхування надається важливе значення, оскільки він є одним із важливих елементів механізму соціальної ринкової економіки. Управління таким страхуванням здійснюється на засадах соціального партнерства, а соціальне партнерство розглядається фахівцями як один з основоположних принципів соціальної ринкової економіки [17].

Водночас в Україні має бути забезпечене залучення працездатного населення до більш вагомої власної участі у фінансуванні свого майбутнього соціального забезпечення з одночасним зменшенням частини внесків з боку роботодавців, адже в Україні левову частку внесків на соціальне страхування сплачують роботодавці. Цей фактор є одним з основних, що спонукає роботодавців приховувати укладені трудові договори з працівниками і "переводити" трудові відносини в "тіньові".

У системі соціального страхування в Україні передбачено п'ять видів такого страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, спричиненими народженням та похованням; пенсійне страхування.

Відносини щодо соціального страхування регулюються відповідними законодавчими актами: Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 р.,