передбачені Інструкцією про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабілітації, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 грудня 2003 р. № 331. В Інструкції встановлено повний перелік технічних засобів реабілітації, якими протезно-ортопедичні підприємства забезпечують інвалідів, пенсіонерів та інших осіб, які мають право на безплатне забезпечення. До них належать: протези верхніх і нижніх кінцівок та пристосування до них, чохли на кукси, шкіряні рукавички на протези верхніх кінцівок, ортези (ортопедичні апарати, корсети, тутори тощо), бандажні вироби, обтуратори, реклінатори, протези молочних залоз із ліфом для них, відвідні пристосування при вроджених вивихах стегна, ортопедичні штани, ортопедичне взуття, взуття на протези, коляски для пересування, крісла-коляски з електричним приводом, палиці, милиці та інші індивідуальні пристрої для компенсації втрачених функцій опорно-рухового апарату або користування з лікувально-профілактичною метою, передбачені Номенклатурою технічних засобів реабілітації осіб з дефектами опорно-рухового апарату, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 березня 2003 р. № 59 (зі змін. та доп.). Протезами очей, зубів, щелеп, слуховими і голосоутворювальними апаратами, ендопротезами й іншими засобами медичної реабілітації населення забезпечують спеціалізовані заклади Міністерства охорони здоров'я України.
Технічні засоби пересування надаються у вигляді забезпечення інвалідними колясками, автомобілем.
Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; в установах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду). Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р. соціальне обслуговування – це система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або "пом'якшення" життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. Соціальні служби закон визначає як "підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги".
Медична допомога становить комплекс спрямованих на лікування та оздоровлення пацієнтів лікувальних, профілактичних, діагностичних послуг, що надаються медичними працівниками. Надання медичної допомоги здійснюється державними і приватними закладами охорони здоров'я. У сфері охорони здоров'я здійснюється державне фінансування надання консультативної, лікувальної, реабілітаційної допомоги загальнодержавними закладами охорони здоров'я. Окрім того, передбачаються заходи щодо поліпшення діагностики та медичного обслуговування хворих на онкологічні захворювання, безкоштовне забезпечення інсулінами хворих на діабет, проведення імунопрофілактики населення, профілактика та лікування соціально небезпечних хвороб, зокрема, інфекційних, СНІДу тощо. Основами законодавства про охорону здоров'я (1992 р.) та чинним законодавством передбачено соціальний захист пацієнта при наданні медичної допомоги, а також соціальний захист медичних працівників тощо [11, 70].
Для надання соціальних виплат та соціальних послуг населенню передбачено систему органів та установ. Це органи Міністерства праці та соціальної політики України, органи місцевого самоврядування, їх соціальні служби, соціальні страхові фонди, а також недержавні соціальні заклади.
Розділ 2. Правовідносини у сфері соціального захисту
2.1. Особливості правовідносин у сфері соціального захисту, їх склад та загальна характеристика
У теорії права правові відносини визначаються як суспільні зв'язки, що виникають на основі норм права, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки [23, 338]. Правовими передумовами правовідносин є наявність юридичних норм, юридичних фактів і суб'єктів права. Сполучення цих факторів впливає на виникнення, зміну і припинення правовідносин.
Залежно від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів (сторін) правовідносин вони можуть бути абсолютними і відносними. В цілому розрізняють два типи юридичного зв'язку: відносний, який виникає між окремими особами (суб'єктами права), і абсолютний – між суб'єктом права і суспільством. З урахуванням цього відносні правовідносини виникають у разі, коли конкретно визначені обидві сторони. Абсолютні правовідносини характеризуються тим, що названа лише одна сторона – це кожен, чий обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від порушення суб'єктивного права (наприклад, абсолютними є правовідносини, що виникають з права власності, авторського права тощо).
Соціально-захисні правовідносини є відносними, оскільки нормами права чітко визначені всі учасники цих правовідносин та їх права й обов'язки.
Правовідносини мають вольовий характер, вони пов'язані з державною волею, вираженою в юридичних нормах, і з індивідуальним волевиявленням їх учасників. Правовідносини у сфері соціального захисту є вольовими. Для їх реалізації крім державної волі, вираженої у нормах права, також необхідно волевиявлення особи, яка реалізує своє конституційне право на соціальний захист, а також волевиявлення відповідного державного органу чи іншого уповноваженого державою суб'єкта щодо безпосереднього надання соціальних виплат чи послуг.
М.Л. Захаров вважає, що правовідношення з соціального забезпечення існує як конкретне видове правовідношення. З цього приводу він посилається й на думку B.C. Андрєєва, який зазначав, що правовідношення з соціального забезпечення – це наукова абстракція, оскільки на практиці не виникає єдиного забезпечувального правовідношення, в якому громадяни реалізують свої права на всі види соціального забезпечення та обслуговування [9, 109].
Їх ядром є основне соціально-захисне правовідношення, яке виникає між фізичною особою та уповноваженим державою суб'єктом (органом праці та соціального захисту, соціальним фондом, органами Пенсійного фонду України, Накопичувальним фондом, недержавним пенсійним фондом, соціальними установами та закладами тощо) з приводу призначення та надання відповідної соціальної виплати чи послуги. Соціально-захисне правовідношення є основним у системі правовідносин у сфері соціального захисту і характеризується низкою ознак: 1) має комплексний характер, що зумовлено комплексним характером соціальних ризиків. Кожний з таких ризиків (хвороба, старість, тимчасова втрата працездатності, інвалідність, професійна хвороба,