народження дітей тощо) з моменту їх настання у людини трансформується у відповідний юридичний факт, який слугує юридичною підставою для виникнення соціально-захисного правовідношення; 2) воно об'єднане єдиною цільовою спрямованістю – здійсненням соціального захисту населення; 3) має єдину юридичну модель – виникає між конкретним надавачем соціальних виплат і послуг і конкретним одержувачем таких виплат та послуг; 4) залежно від функціонального призначення воно є регулятивним. Регулятивні правовідносини виникають на підставі регулятивних норм, які містять у гіпотезі вказівку на юридичні факти, і юридичних фактів (наприклад, настання пенсійного віку, народження дитини тощо); 5) є матеріальним за змістом, оскільки його об'єктом завжди є відповідна грошова виплата або послуга; 6) за характером обов'язку соціально-захисне правовідношення є правовідношенням активного типу, яке виникає у результаті певних активних позитивних дій суб'єкта права та зобов'язаного суб'єкта.
Окрім основного соціально-захисного правовідношення у сфері соціального захисту виникають й інші правовідносини – процедурні, процесуальні, організаційно-розпорядчі й охоронні.
Процедурні правовідносини у сфері соціального захисту залежно від цільового спрямування поділяються на відносини з приводу: встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення соціально-захисного правовідношення; реалізації права на відповідний вид соціальних виплат. Ці правовідносини, як правило, передують виникненню соціально-захисного правовідношення. Водночас вони можуть і супроводжувати це правовідношення (наприклад, при перерахунку пенсії), і завершувати його (наприклад, у разі зняття групи інвалідності).
Процесуальні правовідносини у сфері соціального захисту виникають у зв'язку з юридичним захистом порушеного права особи на соціальний захист, це правовідносини з приводу розгляду скарг стосовно питань соціального захисту.
Організаційно-розпорядчі правовідносини виникають у зв'язку з організацією здійснення соціального захисту. До цієї групи належать правовідносини щодо діяльності спеціальних соціальних фондів (страхових і нестрахових), управління цими фондами, діяльності відповідних соціальних установ, соціальних фондів та інших недержавних надавачів соціальних виплат та послуг, щодо визначення у межах наданих повноважень порядку та обсягу надання соціальних виплат та послуг, щодо збирання коштів на соціальний захист – страхових внесків та збору на пенсійне страхування. Організаційно-розпорядчі правовідносини у сфері соціального захисту мають складну правову природу. Вони мають адміністративно-правові й фінансово-правові ознаки. Водночас ці відносини спрямовані на здійснення єдиної мети – соціального захисту населення, тому вони входять до системи правовідносин у сфері соціального захисту.
Охоронні правовідносини виникають на основі охоронних норм і правопорушень. Вони пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності за порушення соціально-захисного законодавства.
2.2. Суб'єкти, об'єкти та зміст правовідносин у сфері соціального захисту
Будь-яке правовідношення складається із таких елементів: суб'єкт, об'єкт і зміст.
Слід розрізняти поняття "суб'єкт права" і "суб'єкт правовідносин". Суб'єкти права на соціальний захист – це фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), які згідно з Конституцією та законодавством України мають право на соціальний захист. Суб'єкти права на соціальний захист – потенційні учасники соціально-захисного правовідношення. Вони можуть реалізувати своє право за умови настання певних юридичних фактів. Суб'єкт соціально-захисного правовідношення – це суб'єкт права, який реалізував свою правосуб'єктність і став учасником конкретного правовідношення у сфері соціального захисту (наприклад, пенсійного, з виплати соціальної допомоги, з соціального обслуговування тощо) [11, 156].
Суб'єктами основного соціально-захисного правовідношення, з одного боку, є фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), з другого – державний орган із соціального захисту або інші уповноважені державою суб'єкти з соціального захисту (органи праці та соціального захисту, органи Пенсійного фонду України, інших соціальних фондів, соціальні установи, фізичні особи, які надають соціальні послуги). Тобто в такому право-відношенні є суб'єкти надання і суб'єкти – одержувачі соціальних благ. Суб'єкт – одержувач певного соціального блага – це суб'єкт права на соціальний захист. Це фізична особа, яка зазнала певного соціального ризику (або одночасно кількох соціальних ризиків). Суб'єкти надання певного соціального блага як соціального захисту – це уповноважені державою спеціальні органи та установи, які згідно з покладеними на них повноваженнями здійснюють призначення та надання соціальних виплат і соціальних послуг.
Суб'єкти правовідносин у сфері соціального захисту мають правосуб'єктність. Правосуб'єктність – це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасником правовідносин. Правосуб'єктність складається із двох елементів – правоздатності (передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки) і дієздатності (передбачена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати прав та обов'язків, здійснювати та виконувати їх). Правосуб'єктність надає юридичну можливість вступити у правовідносини і стати носіями суб'єктивних прав та обов'язків. У теорії права виділяється загальна, галузева і спеціальна правосуб'єктність.
Правосуб'єктність фізичних осіб у праві соціального захисту є загальною, оскільки Конституція і законодавство України гарантують соціальний захист кожному як право на державну соціальну допомогу, а особам, застрахованим у системі соціального страхування – право на матеріальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Особливість правосуб'єктності у сфері соціального захисту полягає в тому, що дієздатність, як і в цивільному праві, може бути відокремлена від правоздатності, і право на соціальний захист може бути реалізоване у соціально-захисному правовідношенні іншими особами (наприклад, право неповнолітньої дитини на пенсію в разі втрати годувальника реалізується другим з батьків або його опікуном чи піклувальником). Поряд з тим у певних випадках закон встановлює спеціальну правосуб'єктність у сфері соціального захисту (наприклад, правосуб'єктність інвалідів, ветеранів війни, дітей-сиріт тощо).
Правосуб'єктність юридичних осіб – надавачів соціальних виплат і послуг у сфері соціального захисту виявляється в їх компетенції, тобто сукупності прав та обов'язків, які надаються їм для виконання соціально-захисної функції. Серед надавачів соціальних виплат та послуг розрізнюються суб'єкти, спеціально створені для здійснення соціального захисту населення (наприклад,