Підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин є юридичні факти. У соціально-захисних правовідносинах – це особливі юридичні факти. Звернемо увагу на особливості підстави для виникнення права на соціальний захист. Соціальні ризики, визнані у законодавстві (такі як досягнення пенсійного віку (загальний пенсійний вік становить для чоловіків 60 років, для жінок – 55 років), інвалідність, тимчасова непрацездатність, професійне захворювання, безробіття, часткове безробіття та ін.), трапившись у житті людини, трансформуються у юридичні факти, які мають ту особливість, що це завжди події, причому абсолютні події, які не залежать від волі особи або інших осіб. Особливістю також є те, що, як правило, до такого основного факту необхідною умовою вважається наявність й інших, додаткових, підстав, які у сукупності утворюють юридичний склад. Так, для призначення пенсії за віком необхідні досягнення особою пенсійного віку, наявність страхового стажу, факт сплати страхових внесків; для призначення пенсії в разі настання інвалідності – факт інвалідності, встановлений органами медико-соціальної експертизи, наявність страхового стажу визначеної тривалості тощо. Крім того, в усіх перелічених випадках необхідним є подання заяви до відповідного органу з соціального захисту для призначення соціальних виплат.

Юридичні факти у сфері соціального захисту поділяються на такі види: право-створюючі (наприклад, досягнення пенсійного віку та наявність страхового стажу не менше п'яти років слугує підставою виникненню права особи на пенсію за віком з солідарної пенсійної системи); правозмінюючі (наприклад, зміна групи інвалідності тягне зміну розміру пенсії по інвалідності); правоприпиняючі (наприклад, досягнення дитиною трирічного віку слугує підставою для припинення виплати соціальної допомоги по догляду за дитиною). Є факти однократної дії (смерть, народження дитини) і факти-стани (інвалідність, факт утримання) [11, 158].

Об'єкт правовідносин – це реальне благо, на отримання, використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки – пенсія, соціальна грошова допомога, лікарська допомога, медична допомога, соціальна послуга, соціальна пільга тощо.

Залежно від об'єкта матеріальні відносини поділяються на пенсійні, відносини щодо надання соціальної допомоги, щодо надання соціальних пільг певним категоріям населення, щодо забезпечення медичною допомогою, щодо забезпечення лікарськими засобами та коригувальними засобами медичного призначення, щодо соціального обслуговування та утримання.

Зміст правовідносин становлять суб'єктивні юридичні права й обов'язки. Суб'єктивне право – це передбачена для управомоченої особи в цілях задоволення його інтересів міра можливої поведінки, яка забезпечена юридичними обов'язками інших осіб. Юридичний обов'язок – це міра необхідної поведінки, що приписана зобов'язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу, якій вона повинна слідувати в інтересах управомоченої особи [17, 341-342].

У соціально-захисному правовідношенні суб'єктивними правами завжди наділена фізична особа, а юридичні обов'язки покладено на відповідний державний орган або інших уповноважених державою суб'єктів.

Суб'єктивні права громадян у соціально-захисних правовідносинах включають право вимагати надання відповідного виду соціального захисту у встановлених законодавством розмірі та строках, здійснювати перерахунок призначених соціальних виплат на умовах, визначених законодавством.

Юридичні обов'язки відповідних державних органів із соціального захисту та інших суб'єктів включають обов'язок призначити відповідні соціальні виплати, соціальні послуги, соціальні пільги та здійснювати їх надання у встановленому порядку та розмірах.

Розділ 3. Особливості управління у сфері соціального захисту населення

3.1. Організаційно-правові засади державного управління у сфері соціального захисту населення

Відповідно до статті 3 Конституції України "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Держава дбає про соціальний захист своїх громадян, забороняє використання примусової праці, створює робочі місця, забезпечує підготовку кадрів відповідно до суспільних потреб, нормальні умови праці, вільний вибір місця праці, професії чи трудової діяльності тощо, а також матеріально підтримує своїх громадян, гарантує захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди. Державне управління в сфері соціального захисту включає діяльність пов'язану із правами громадян на достатній життєвий рівень, соціальний захист в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, виходу на пенсію та в інших випадках передбачених чинним законодавством. Спеціальним органом, який уповноважений від імені держави впроваджувати в життя соціальну політику є Міністерство праці та соціальної політики України.

Кошти, що виділяються на забезпечення гарантій і виплату допомоги, отримуються різними шляхами – як за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, так і з бюджету та інших джерел [12, 392].

Законодавство України в сфері соціального захисту населення включає норми Конституції України, Кодексу законів про працю України, законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про зайнятість населення", "Про охорону праці", "Про збір на обов'язкове пенсійне страхування", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності" та ряду інших.

Державне управління в сфері соціального захисту населення включає діяльність щодо правового та соціального захисту інтересів таких категорій населення як інваліди та особи, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Ці правовідносини регулюються спеціальним законодавством, серед яких закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стратегічними цілями держави є підвищення матеріального добробуту і створення пристойних умов життя людей, забезпечення зайнятості населення, гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров'я, житло, переорієнтація державної політики на