110 Конституції виконавчу владу здійснює уряд, а в ст. 113 записано, що глава уряду «відповідно до Конституції Російської Федерації, федеральних законів і указів президента Російської Федерації визначає основні напрями діяль-ності уряду Російської Федерації та організовує його роботу». З іншого бо-ку, саме президент, як встановлено у ст. 80, визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави. До того ж у цій самій статті записано, що він «... забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади». Тим самим на главу держави покладено роль своєрідного верховного координатора в державному механізмі.
Нарешті, згідно зі ст. 85, президент Росії може використовувати уз-годжувальні процедури для розв'язання розбіжностей між органами фе-дерації та її суб'єктів, а також між органами самих суб'єктів. Іншими словами, йому надана роль політичного і юрисдикційного арбітра. Все це свідчить про те, що тут глава держави аж ніяк не усунутий від реалізації повноважень у сфері виконавчої влади. Саме до нього тяжіють у своїй ор-ганізації і діяльності відповідні владні структури.
Про наявність дуалізму виконавчої влади свідчить зміст консти-туцій деяких інших держав, де прийнята відповідна форма державного правління. У Польщі глава уряду інформує президента з головних питань, які є предметом його роботи. З питань «особливого значення» пре-зидент може скликати засідання уряду і головувати на них. Водночас президент може призначати спеціальних, державних міністрів, щоб спри-яти реалізації власних повноважень. У Румунії президент може брати участь у засіданнях уряду, на яких обговорюються проблеми національ-ного значення, а також на пропозицію глави уряду в інших випадках. У Португалії президент головує на засіданнях уряду на прохання його гла-ви, а в Хорватії — на тих урядових засіданнях, де він присутній.
Подібні положення можна знайти і в основних законах ряду дер-жав, що утворилися на терені колишнього СРСР. Він же доповідає парла-менту програму діяльності уряду. В Киргизстані президент здійснює кон-троль за роботою уряду. Він наділений правом головувати на його засідан-нях. В Молдові президент може брати участь у засіданнях уряду і голо-вувати на них. Нарешті, в Узбекистані президент очолює уряд, а посаді прем'єр-міністра кадано адміністративного характеру.
Елементи дуалізму виконавчої влади наявні і у змісті конституцій окремих парламентарних республік. Це підтверджує умовність критеріїв прийнятої класифікації форм державного правління. В Туреччині прези-дент може скликати засідання уряду, коли вважає це за необхідне, і го-ловувати на них. У Словаччині президент має право бути присутнім на засіданнях уряду, головувати на них і вимагати від уряду та його членів звіту. В Латвії президент наділений правом скликати надзвичайні засідання уряду, визначати порядок денний і головувати на них.
Проте в інших країнах із змішаною республіканською і парламен-тарними формами правління саме глави урядів концентрують у своїх ру-ках основні повноваження і, по суті, стоять над урядами. Така цент-ралізація і концентрація повноважень відображає об'єктивні зако-номірності суспільно-політичного розвитку відповідних країн. Прем'єр-міністри реалізують не тільки основні власне урядові повноваження, а й більшість владних повноважень і прерогатив глави держави.
До того ж у деяких республіках глави урядів мають відношення і до прямого здійснення функцій президентів. Зокрема, в Австрії, Казах-стані,, Росії, Словаччині і Фінляндії глава уряду за певних умов заміщує тимчасово главу держави. В Ісландії глава уряду входить до складу спеціальної колегії, що здійснює таке заміщення. У Франції главу держа-ви заміщує голова верхньої палати парламенту, а якщо останній у свою чергу не має змоги виконувати відповідні функції — уряд в цілому.
Конституції більшості держав майже нічого не говорять про якесь особливе призначення прем'єр-міністра в структурі уряду і серед державних інститутів у цілому. Звичайно вони обмежуються тезою про те, що прем'єр-міністр очолює уряд і керує ним. Водночас слід підкреслити, що встановле-ний у конституціях, прийнятих у країнах з парламентарними і змішаною республіканською формами правління, порядок утворення уряду передбачає як першу стадію цього процесу заміщення посади глави уряду. І тільки потім, звичайно, за його безпосередньою участю, заміщуються інші урядові посади. Проте в переважній більшості відповідних країн склад уряду прак-тично визначає його глава, а участь парламенту і глави держави в процесі утворення уряду багато в чому має формальний характер. Вибір глави уря-ду завжди зумовлений передусім розстановкою сил у парламенті і в партії, яку він репрезентує.
Той факт, що глава уряду у своїх діях спирається на правлячу партію або коаліцію, зовсім не означає послаблення його позицій у дер-жавному механізмі. Навпаки, враховуючи те, що він звичайно є лідером такої партії, це дозволяє йому не тільки домінувати в уряді, а й контро-лювати більшість у парламенті. Як результат, глава уряду набуває реаль-них можливостей спрямовувати роботу парламенту. Ситуація може дещо ускладнюватися для нього у випадках створення коаліційних урядів.
Прем'єр-міністр не тільки визначає склад уряду, а й звичайно вирішує питання його внутрішньої структури та організації. Досить час-тим є те, що одна особа займає посаду прем'єр-міністра і одну або більше міністерських посад. Прем'єр-міністр не тільки керує засіданнями уряду, у багатьох випадках практично він підміняє уряд. Розходження позицій з важливих питань між главою уряду і окремими його членами майже завжди завершуються не на користь останніх: якщо глава уряду вимагає відставки конкретного міністра, то це, по суті, вважається його правом. Під загальним керівництвом глави уряду нерідко працює державна служ-ба, і він контролює комплектування її верхівки.
Звуження засад колегіальності на урядовому рівні має характер об'єктивної тенденції суспільно-політичного і державно-правового розвит-ку багатьох країн, воно адекватно відображається в