3. Поєднання теоретичного та прикладного у юридичному навчанні. Виявляється в апробації теоретичних положень на практиці, у максимальному наближенні юридичного навчання до життєвих реалій, у вирішенні конкретних ситуацій за допомогою та урахуванням фундаментальних досліджень сучасної юридичної науки.

4. Творчий підхід до розв'язання наукових проблем та практичних ситуацій. Прищеплення студентам почуття зацікавленості до нового, прагнення до творчого пошуку шляхів розв'язання визначених завдань на основі глибокого осмислення правових та інших соціальних явищ, з використанням сучасної методології. Виховання нетерпимості до догматизму та схоластики.

Відносно процесу функціонування системи юридичної освіти, як складного та багатогранного явища, можна визначити групу загальноосвітніх та додаткових принципів, які виходять з вимог чинного законодавства України2 та розкривають методологію правового навчання. Це принципи гуманізму, демократизму, незалежності освіти від політичних партій, науковості, комплексного підходу, вимогливості, звітності, спадкоємності, періодичності контролю та інші.

В сучасних умовах завдання юридичної освіти полягають в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін в обсязі програми, прищепити їм навички умілого застосування теоретичних положень у ході практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому, що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики - ключ до успіху у діяльності кожного юриста.

Відомо, що юридична наука, як і всяка інша, розвивається, прогресує за умови поповнення її кадрів молодими вченими. Тому поряд з випуском фахівців-практиків, необхідно дбати про виявлення та вирощування з числа обдарованих студентів осіб здібних до наукової праці, допомагати їм в реалізації своїх творчих можливостей. Інтереси прогресу юридичної науки, правової освіти крім всього іншого висувають завдання ретельного вивчення та сприйняття позитивного зарубіжного досвіду організації юридичного навчання, встановлення та підтримки творчих зв'язків з найвідомішими світовими навчальними закладами.

3. Управління вищою юридичною освітою в Україні

В Україні здійснюється “державне регулювання” системи вищої юридичної освіти. Процедуру ліцензування (визнання спроможності розпочати освітню діяльність) й акредитації (надання певного типу права (рівня) провадити освітню діяльність) юридичних навчальних закладів, забезпечує Міністерство освіти та науки України. Крім того, нормативно визначено чи має схвалюватись зміст, види та форми юридичної освіти.

Держава також взяла на себе функцію контролю за якістю юридичної освіти, однак державних стандартів вищої юридичної освіти поки що не затверджено. Відтак предметом найбільшої стурбованості навчальних закладів (особливо недержавних) є втручання держави у сферу освіти, а держави в свою чергу – пошук гармонійної міри урегульованості суспільних відносин у сфері освіти з метою навчання, виховання, професійної правової підготовки громадян України, та, зокрема, створення умов для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства й держави в кваліфікованих фахівцях у галузі права.

Програма розвитку юридичної освіти на період до 2005 р. має на меті “вдосконалення системи юридичної освіти, приведення її у відповідність із світовими вимогами, створення умов для задоволення потреб громадян у сучасній юридичній освіті та реалізація права на працю за здобутою спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади, правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики у фахівцях-юристах”.

У Програмі чітко простежується намір прагматично підходити до вирішення питань юридичної освіти. Документ передбачає заходи для реалізації трьох напрямів – прогнозування потреби в юридичних кадрах та оптимізація мережі вищих навчальних закладів, зміст юридичної освіти, а також післядипломна освіта юристів. Виконання Програми, значну частину якої вже мало бути виконано, координують Міністерство юстиції та Міністерство освіти і науки.

4. Рейтинг вищих правничих закладів в Україні та проблеми вдосконалення

Наявність великої кількості юридичних навчальних закладів, студентів-правників та дипломованих юристів ставить питання про якість юридичної освіти. Офіційна урядова позиція є такою: “зміст і якість юридичної освіти не відповідають сучасним потребам суспільства”, “навчальні заклади, котрі готують висококваліфікованих правознавців, можна перелічити на пальцях”. Отже йдеться про кризу юридичної освіти. Втім, існують і інші думки. Вказується, що проблема юридичної освіти є “роздутою”, і що насправді “криза юридичної освіти – це криза керівництва нею”.

Тим не менше, крім суб’єктивних, мають існувати ще й об’єктивні критерії визначення якості. Одним із них є рейтинг. В Україні немає офіційного чи солідного неофіційного рейтингу юридичних навчальних закладів. У цілому високо котуються ті навчальні заклади, які існували ще до 1991 р. – “старожили” української юридичної освіти. До речі, опитування 155 респондентів, проведене в 1999 р. однією юридичною газетою, показало, що в Україні найкращу юридичну освіту можна отримати в: 1) 35% – Київському університеті, 2) 30% – Одеському; 3) 14% тільки не в Україні; 4) 10% Харківській юридичній академії; 5) 7% в інших українських закладах; 6) 4% Львівському університеті.

Втім, видається, що “повага” до “старожилів” де-не-де переросла у відкриту дискримінацію. Так, у пресі з’явилась підтверджена пізніше інформація про те, що деякі державні органи “зговорились” приймати на роботу випускників юридичних факультетів тільки чотирьох навчальних закладів. Між тим, більшості абітурієнтів поки що потрібно прикладати чималі зусилля для вирішенні питання про вибір навчального закладу.

За даними Міністерства освіти і науки, у 2002 р., за напрямом “право” до вузів зараховано 11716 студентів (2000 р. – 9484). Однак наводять і інші дані, а саме цифри “ліцензованих обсягів”: 1999 р. – 19760 чоловік, 2000 р. – 29947 чоловік, 2002 р. – майже 27000. Навіть припускаючи “статистичні погрішності”, такі темпи