Головними напрямками здійснення контролю в сфері державного управління є:

додержання планової, фінансової,ціноутворюючої,договірної, технологічнрї, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни;

використання державних ресурсів;

виконання природоохоронного законодавства;

підбір і розміщення кадрів у державному секторі;

виконання соціальних програм та інше.

До контрольної діяльності висувається цілий ряд вимог, згідно з якими вона повинна бути:

1)підзаконною,тобто контроль має здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;

2)систематичною, тобто нести регулярний характер;

3)своєчасно, тобто проводитися своєчасно,що значно підвищує його ефективність;

4)всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;

5)глибокою, тобто перевірці повинні нідлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущення;

6)об’єктивною, тобто виключати упередженність;

7)гласною, тобто її результати повинні бути відомі тим, хто підлягав контролю;

8)результативною (дієвою). Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами по усуненню недоліків.

Контрольна діяльність включає до себе низку послідовних дій, яку мажна розділити на три стадії: підготовчу, центральну (або аналітичну) та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями.

На підготовчій стадії:

1)обирається об’єкт контролю;

2)визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);

3)встанавлюються засоби здійснення контролю;

4)підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;

5)складаються плани його проведення.

На центральній (аналітичній) стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті,що перевіряється,оскільки інформація,одержана від керівництва такого об’єкта та з інших джерел, часто не збігається.

До підсумкової стадії належать такі дії, як:

1)прийняття рішення за результатами контролю;

2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);

3)надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті;

4)контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Контролю притаманні свої принципи.. До них належать:

1)універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного,господарського та соціально-культурного будівництва);

2)систематичність (проводиться не одноразово,час від часу, а за певною схемою, постійно);

3)безсторонність (досягається шляхом покладання завдань контролю на осіб, які не зацікавленні в його результатах);

4)реальність (забеспечується наявністю небхідних квліфікованих кадрів контролерів);

5)дійовість,оперативність,результативність (прирускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушеня, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності);

6)гласність(дає можливість,а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю довідома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб,зацікавленних у результатах контролю).

У юридичній теорії та практиці прийнято класифікувати контрольну діяльність на види. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору крітерію, на підставіякого здійснюється класифікація. Вибір же критерію багато в чому зумовлений потребами практики. Саме тому відомо досить багато класифікацій контрольної діяльності.

Найчастіше пропонують такі класифікації:

1)залежно від місця суб’єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю:

*контроль з боку органів законодавчої влади (парламетський контроль);

*контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль);

*контроль з боку Кабінету Міністрів україни (урядовий контроль);

*контроль з боку органів центральної виконавчої влади;

*контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади;

*контроль з боку органів судової влади;

*контроль з боку органів місцевого самоврядування;

*контроль з боку громадськості (громадський контроль);

2)залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур виділяють:

*державний контроль;

*громадський коптроль;

3)залежно від адміністративно-правової компетенції суб’єкта виділяють:

*відомчий, міжвідомчий та над (або поза) відомчий контроль.

Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами у середині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організації проведення регулюються Положенням про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10липня 1998р. №1053//Офіційний вісник України. 1998. №28. Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури – контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірки фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних (казенних) підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджуються керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з Головним контрольно-ревізійним управлінням України.

Здійснюючи керівництво відповідними сферами управління, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції видають акти, організують і контролюють їх виконання. Повноваження цих органів, у тому числі й контрольні, закріпленні в законах, положеннях про відповідні міністерства і відомства, управління (відділи) місцевих органів державної виконавчої влади, статутах державних підприємств, установ і організацій. У міністерствах і відомствах для здійснення контрольних функцій утворюються відомчі інспекції, групи. Контрольні повноваження покладаються також на юридичні служби і юрисконсультів.

Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що він здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов’язкових правил, які діють у відповідній сфері.

Першою особливістю міжвідомчого контролю є те, що він виключає підпорядкованість, тобто здійснюється органом іншої відомчої належності. Друга особливість такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив’язане до завдань, які стоять перед цим органом. Наприклад, Державний комітет статистики України контролює тільки порядок організації та ведення статистичної звітності міністерствами, державними комітетами та іншими відомствами. Міністерство фінансів України за