уповноважуючі норми, що дають учасникам правовідносин можливість здійснювати конкретні дії з метою задоволення своїх інтересів (право отримати певний рівень освіти);–

заборонні норми, що встановлюють заборону вчиняти недозволені дії чи зловживати правом (заборона переходити вулицю на червоне світло).

Існує також поділ норм на загальні та спеціальні; постійні та тимчасові; імперативні та диспозитивні, а також на загальні, відомчі, місцеві та локальні.

7. Правовідносини та їх структура

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що забезпечуються державою.

Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб’єкти, об’єкти, юридичний і фактичний зміст.

Суб’єктами правовідносин вважають учасників, до числа яких можуть належати:

а) фізичні та юридичні особи;

б) державні та громадські організації;

в) різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ та ін.).

Фізичні особи, як суб’єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства.

Юридичними особами визнаються організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов’язки, бути позивачами у загальному, арбітражному чи третейському суді та нести відповідальність за свої вчинки.

Усі суб’єкти правовідносин мають володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов’язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої вчинки. В юридичній науці розрізняють такі елементи правосуб’єктності:

а) правоздатність — здатність бути носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків;

б) дієздатність — здатність своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки;

в) деліктоздатність — можливість самостійно нести відповідальність за свої протиправні вчинки.

Об’єкт правовідносин — це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини. Їх поділяють на матеріальні та духовні блага, дії суб’єктів правовідносин, результати їхньої діяльності.

Юридичний зміст — це суб’єктивні юридичні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.

Фактичний зміст — це самоповедінка суб’єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб’єктивні юридичні права та обов’язки сторін.

Існування правовідносин пов’язане з юридичними фактами.

Юридичні факти — конкретні життєві обставини, передбачені правовою нормою, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Серед юридичних фактів розрізняють дії, настання яких залежить від суб’єктів, та події, тобто обставини, що виникають незалежно від волі суб’єктів правовідносин (стихійне лихо та ін.).

8. Поняття та склад правопорушення

Будь-яка спроба відступити від закону, порушити або обійти його, чим би вона не мотивувалась, виправданою бути не може. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.

Правопорушення — це суспільно небезпечне протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), скоєне деліктоспроможною особою (суб’єктом), що досягла вказаного у законі віку, яке тягне за собою юридичну відповідальність.

Кожне правопорушення є конкретним, характеризується чітко визначеними ознаками. До таких ознак належать:

1. Суспільна небезпечність (шкідливість) правопорушення, тобто заподіяння шкоди суспільним відносинам, які охороняються правом.

2. Протиправність діяння означає суперечність його тій чи іншій правовій нормі, що може виражатися або в невиконанні юридичних обов’язків, або у зловживанні правом.

3. Деліктоспроможність суб’єкта, що скоїв правопорушення. Деліктоспроможною є особа, яка відповідно до закону може самостійно виконувати юридичні обов’язки і нести юридичну відповідальність.

4. Винність особи, що скоїла суспільно небезпечне діяння. Правопорушенням визнається діяння, яке скоєне винною особою навмисно або з необережності.

5. Юридична відповідальність винної особи має бути обов’язково передбачена в санкції відповідної правової норми.

Традиційно виділяють такі види правопорушень:

1) дисциплінарні правопорушення, які на практиці є порушенням трудових чи службових обов’язків (у законодавстві ці правопорушення іноді називають дисциплінарними проступками);

2) майнові (цивільні) правопорушення, які можуть бути або невиконанням чи неналежним виконанням зобов’язань, або ж заподіянням шкоди;

3) адміністративні правопорушення, які називають також адміністративними проступками;

4) кримінальні правопорушення, які є найтяжчими за своїм характером, їх у законодавстві називають злочинами.

9. Юридична відповідальність

Юридична відповідальність — це засіб забезпечення правомірної поведінки суб’єктів права і боротьби з правопорушеннями. Юридична відповідальність установлюється компетентними органами держави і пов’язана із здійсненням державного примусу.

Таким чином, юридична відповідальність — це правовідношення між державою і суб’єктом правопорушення, що характеризується засудженням протиправного діяння правопорушника та накладанням на нього обов’язку притерпіти відповідно до санкції порушеної норми права сприятливі наслідки особистого, майнового і організаційного характеру.

Юридична відповідальність служить, по-перше, меті охорони суспільного ладу (правопорядку); по-друге, меті виховання людей. Функція виховання складається із виправлення і перевиховання правопорушника.

Досягненню зазначених цілей юридичної відповідальності служать основні принципи її здійснення: відповідальність тільки за поведінку, а не за думки, психічні процеси, почуття; відповідальність тільки за винні, протиправні діяння; законність, справедливість, доцільність, невідворотність і своєчасність.

Залежно до якої галузі належить юридична відповідальність, який вид правопорушення вчинений, виділяються:–

кримінально-правова відповідальність, конкретним проявом якої є кримінальне покарання;–

адміністративна відповідальність – у формі адміністративних стягнень;–

дисциплінарна відповідальність, яка настає у формі різних дисциплінарних стягнень;–

майнова (цивільно-правова) відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди, відшкодування збитків або ж штрафу, пені, неустойки.

Підставою для застосування санкції закону, яка передбачає юридичну відповідальність, повинен бути факт скоєння правопорушення.

Не всі зовні протиправні діяння в дійсності є такими. Є обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння. У кримінальному праві такими обставинами є необхідна оборона та крайня необхідність. Особа, яка діяла у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, не підлягає адміністративній відповідальності. У цивільному праві підставою звільнення від відповідальності є нанесення шкоди в умовах крайньої необхідності (нанести меншу шкоду, щоб запобігати більшій). Є й інші обставини, що виключають юридичну відповідальність.