Головним наслідком неолітичної революції став ріст багатства, що давали землеробство і скотарство. Приручення худоби й особливо розмноження черід створили нове, причому таке джерело багатства, що, не вимагаючи колективних зусиль, сприяло нагромадженню майна. У багатьох народів землі саме худоба, череди приручених тварин стали згодом еталоном багатства і знатності. У Стародавній Греції, Стародавноьму Римі, Київській Русі худоба дала назву грошам (талант, пекунїа, "худоба"). У старій Ірландії родова аристократія - айри - повинні була терпіти конкуренцію боайрів - "коров'ячих дворян" (багатих, але не знатних землевласників). Тут існував звичай, відповідно до якого боайр, що перевершує багатством племінного вождя (якщо це багатство утримувалося в декількох поколіннях), займає його місце.

За сучасними уявленнями землеробство і скотарство виникають приблизно на одному історичному етапі. У залежності від ґрунту і клімату в одних регіонах світу могло переважати землеробство, в інші - навпаки, скотарство. Найдавніші нільські поселення (Єгипет), так само як і ті, котрі відкриті в Месопотамії, Ірані, Середній Азії, деяких областях Європи, вказують на переважно землеробський характер виниклих тут культур.

Можна думати, що в ранній історії великих цивілізацій Стародавнього Сходу землеробство повинно було відігравати переважну роль. Разом з тим не викликає сумнівів, що тільки з появою упряжки, що була результатом стародавньої скотарської культури, стало можливе поширення і зміцнення самого землеробства. Мотика не витиснута, але вона поступається першістю упряжці, яка тягне за собою плуг чи соху.

Як люди навчилися виплавляти метал, ми не знаємо, але безсумнівно, що вже в III тисячоріччі до н.е. був винайдений повітродувний міх, а слідом за тим виділилися в особливо шанований "стан" ковалі. Можна припустити, що виплавка металу відбулася спочатку в гончарній майстерні: шматок малахіту (мінералу, що містить мідь), використовуваний для глазурування, потрапив у гончарну піч, і в такий спосіб з'явився на світло багатобарвний шматок мідної руди. Слідом за тим був винайдений плуг, а разом з ним упряж для волів.

У той час, як оброблювана земля залишався ще власністю племені і передавалася в користування спочатку роду, пізніше - домашнім громадам і, нарешті, окремим особам (але так, що ці останні могли мати визначене право володіння, але не власності), череди вже перейшли у відособлену власність домашніх громад чи окремих родин. За умови, що земля все ще рівномірно розділена між родинами, головне багатство полягає не в ній, а в худобі. І перші

раби, з якими ми зустрічаємося в історії, пастухи і скотарі, на зразок описаного

Гомером Євмея.

"Збільшення виробництва у всіх галузях, - резюмує Енгельс, - скотарстві, землеробстві, домашнім ремеслі - зробило робочу силу людини здатною робити більшу кількість продуктів, ніж це було необхідно для підтримки її. Разом з тим воно збільшувало щоденну кількість праці, що приходилося на кожного члена роду, домашньої громади чи окремої родини. З'явилася потреба в залученні нової робочої сили. Війна доставляла її: військовополонених стали перетворювати в рабів, внаслідок чого виник перший великий поділ суспільства на два класи - панів і рабів, визискувачів і експлуатованих"? .

Однак необхідно помітити, що далеко не скрізь рабовласництво ставало основою господарства. У Стародавньому Шумері, Єгипті й у ______________________

1 Маркс К., Знгельс Ф. Собрание сочинений. - М, 1974. - Т. 21. - с. 98

багатьох інших суспільствах переважає праця вільних рядових общинників, а майнова і соціальна диференціація розвивалася паралельно з відокремленням функцій управління сільськогосподарськими роботами (особливо при поливному землеробстві) і розподілу продуктів.

Створюється спеціальний апарат переписувачів, хоронителів врожаю і т.п. Диференціації піддаються і військові функції, закріплюється розподіл на військових вождів, начальників дружин і простих воїнів. Природно, зміцнюється стан жерців. Нарешті, торгівля привела до формування стану (страти) купців, а розвиток ремесел - до виділення ремісників, містобудівників. Виникають міста-держави, і основне землеробське населення попадає в залежність від міських центрів, де зосереджуються не тільки ремесло і торгівля, але й управлінська, військова, духовна знать. Тому найбільш древнім видом соціальної диференціації суспільства був не розподіл на рабовласників і рабів, а освітлювана релігією соціально-функціональна стратифікація (замкнуті касти -варни, стани і т.п.). Така стратифікація існувала в ранніх землевласницьких суспільствах Стародавнього Сходу, Месоамерики, Індії, а також у скіфів, персів, інших євразійських племен. Рабство в цих суспільствах спочатку носило двірцевий чи сімейний характер і лише пізніше стало використовуватися у виробництві (наприклад, при будівництві міст і храмів). Основним працюючим населенням були рядові общинники, що складали нижчі касти. Вони платили податі, виконували (крім обробки своїх наділів землі) суспільні роботи зі зрошення земель, служили рядовими вошами.

Таким чином, виробляюче господарство вело до суспільного поділу праці, соціальної, у тому числі класової, диференціації, майнового розшарування населення, розподілу на багатих і бідних, панів і рабів, нерівноправні касти. У деяких народів (Стародавня Греція, Рим, Троя, Карфаген і інші античні поліси) рабовласництво поступово стало основним укладом. У Європі в першому тисячоріччі н.е. розкладання родового ладу вело до феодальних відносин. Іншим важливим соціальним наслідком неолітичної революції став перехід від родової громади до сусідської (селянської).

Ведення скотарства і землеробства стало можливим уже не всім родом, а окремими родинами. Родина (у більшості народів - це "велика родина", що складається з двох-трьох поколінь) цілком могла сама себе прокормити. Суспільна власність материнського роду поступово переходить у приватну