родоплемінної влади в державу мали першорядне значення розвиток продуктивних cwij майнова і соціальна (у тому числі класова) диференціація. Однак цими факторами не вичерпуються причини й умови виникнення держави. До них також варто віднести розпад родової громади на окремі родини і її перетворення в сусідську, перехід до територіальної організації населення, частішання воєн, посилення військової організації племен, вплив релігії.

Узагальнюючи викладене можна згрупувати всі вище перелічені чинники в окремі групи:

Економічні причини — це умови розвитку економічної системи, що спричинили необхідність державно-правової регламентації економічних відносин. Серед них: три поділи праці, поява надлишкового продукту, внутрішньо-родова нерівність і поява приватної власності,

Політичні причини, що визначили необхідність вдосконалення владних повноважень. Серед них: неможливість існування родоплемінної організації суспільства за нових історичних умов, поява соціальних груп з різноманітними інтересами та потреба у новому способі влади з удосконаленим апаратом і можливістю здійснювати примус.

Соціальні причини — це умови, що спричинились ускладненням відносин між людьми. Серед них: ліквідація общинного колективізму; поява соціальних суперечностей; упорядкування відносин між людьми.

Психологічні причини визначили особливості розвитку психіки та свідомості людини. Серед них: усвідомлення таких понять, як права та обов'язки, а також поява відчуття провини.

Культурні причини — це умови, що визначилися рівнем духовного розвитку суспільства. Серед них: необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами, поява релігії та письма.

Таким чином, виникнення держави І права є наслідком внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привело до виникнення соціальних груп і різноманітних інтересів, необхідності впорядкування суспільних відносин та функціонування суспільства як цілісної системи.

2. Шляхи формування держави та права різних народів

В попередньому розділі роботи вже зазначалося на особливості функціонування первіснообщинного ладу в різних народів і процесів його стратифікації та формування додержавних і перших державних інститутів. Розглянемо більш детально ці особливості.

Розвиток первісного суспільства у всіх регіонах світу спочатку проходив приблизно однаково. Однак на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися.

Розрізняють два основних шляхи виникнення держави:

- європейський (Афіни, Рим, стародавньо-германські держави);

- східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія й ін.).

На Стародавньому Сході, в Азії й Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих суспільних робіт з будівництва каналів і інших іригаційних споруджень зажадало збереження сільськогосподарської громади і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася в державну. Приватна власність не набувала істотного значення.

Потреба в спорудженні й експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному захисті створювали природну основу для самостійної публічної влади. Основою її стала родоплемінна знать — «чиновництво», що виступає організатором виробництва і виконує адміністративні функцій. Ця особлива група посадових осіб склала апарат державної влади, що формувалася.

Східні держави — деспотичні монархії — не мали чітко вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, і правителем над членами громади, їх визискувачем. Родоплемінна знать привласнювала не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, вона втрачала їх разом із втратою посади. Значення приватної власності, що займала визначене місце в країнах Стародавнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави чи церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відведена божественному освяченню влади. Родова знать прагнула зберегти своє положення і владу як дану Богом. Правитель виявлявся носієм божої волі, посередником між богом і людьми. Так йшов процес сакралізації влади — оголошення її священною, непорушною, недоторканою1.

Отже, східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших варіантів головним чином тим, що тут родоплемінна знать, що виконувала суспільні посади, плавно трансформувалася в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність теж поступово перетворювалася в державну. Приватна власність тут не мала істотного значення.

Східні держави помітно відрізнялися одна від одної, хоча мали багато загального. Усі вони були абсолютними, деспотичними монархіями, володіли могутнім чиновницьким апаратом, економічну основу їх складала державна власність. Тут, по суті справи, не спостерігалося чітко вираженої класової диференціації. Держава одночасно й експлуатувала сільських общинників, і керувала ними, тобто сама держава виступала організатором виробництва.Ѕ

На території Європи (європейський шлях виникнення держави) головним фактором утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку з формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південній Європі держави виникли в епоху заліза. Там не було потрібно таких суспільних робіт, як при східному (азіатському) шляху виникнення держав. У результаті розпаду громад виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта).

1 Теорія держави І права / Під ред В В Копєйчикова — К , 1995 - с 64

Ѕ Скакун О Ф Іеория государства й права - X , 2000 - с 54

В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо з внутрішніх, класових протиріч, що розвилися в надрах родоплемінного суспільства.

У Стародавньому Римі процес формування класів і держави в силу цілого ряду причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на сторіччя. В основному процес утворення держави в Стародавньому Римі був таким же, як і в Афінах, тільки супроводжувався боротьбою плебеїв (стороннього населення) проти патриціїв (римської родової знаті).

Плебеї — особисто вільні, не зв'язані з римським родом, мали торгове і * промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу