4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від мож-ливостей суспільства — рівня його економічного, політика-соціа-льного, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень роз-витку суспільства не залишається незмінним, так само, як і по-треби самої людини;

5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесені до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжна-родному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист держава-ми (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стан-дартами.

Зміст і обсяг основних прав людини визначаються сукупністю таких соціальних чинників:*

інтерес людини, справедливо збалансований з інтересами суспільства;*

мораль суспільства, що переважає у даний період;*

мета прав людини і відповідність цим правам засобів, вико-ристовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження прав).

Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. Громадянин — людина, яка за-коном визнається юридичне належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права гро-мадянина — у конституції певної держави.

Відмінності між правами людини і громадянина:

Права людини | Права громадянина

Позатериторіальні — існують незалежно від державного ви-знання, закріплення в законі і поза зв'язком їх носія з конкретною державою | Територіальні — передбачають наявність громадянства, тобто особливий зв'язок людини і держави

Загальносоціальні — належать людині через факт народжен-ня як природні, невідчужувані права, тобто не завжди висту-пають як юридичні категорії (апатриди, біженці не мають статусу громадянства, але ма-ють права людини) | Спеціально-соціальні (юридичні) — закріплюються в законодав-стві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа—

реалізація здійснюється у сфе-рі будь-якого громадянського су-спільства, де б не знаходилася людина— | реалізація охоплює сферу від-носин індивіда з певною держа-вою

Права людини і права громадянина — близькі поняття, в ідеа-лі повинні збігатися, оскільки:*

здійснення прав людини визначається головним чином за-безпеченістю з боку держави. Наприклад, апатриди та інші ка-тегорії осіб, що не мають громадянства, знаходяться під захис-том законів держави проживання та міжнародного права;*

громадянство — основний канал, через який відбувається здійснення прав людини.

До обов'язків держави входить здійснення постійної створю-ючої діяльності, спрямованої на забезпечення громадян тими чи іншими благами, створення соціальних програм, що гарантують проголошені соціальні, економічні та культурні права. Реалізу-вати ці права набагато складніше, ніж права негативні. Безпосе-редній захист їх правовими засобами не можливий, тому що визначення конкретних соціальних виплат до завдання суду не входить. Здійснення позитивних прав потребує достатніх ресур-сів держави. Їх конкретне наповнення безпосередньо залежить від національного доходу країни та її політичного режиму.

У разі обмеженості ресурсів і антидемократичності режиму позитивні права можуть гарантувати громадянам лише «рівність у злид-нях», як це мало місце у переважній більшості так званих «соціа-лістичних» держав за часів тоталітарних режимів.

Основні права і свободи людини і громадянина розрізняють також за сферою їх реалізації в суспільному житті:

особисті (грома-дянські) | політичні | еконо-мічні | соціальні | культурні | еколо-гічні

Конституційні права і свободи особи, залежно від характеру відоб-ражених в них суспільних відносин, у зарубіжній науці конституційного права звичайно класифікують як особисті та політичні. Іноді сюди додають і соціально-економічні права, розглянуті вище. Наведена класифікація є де-що умовною, оскільки не сприяє точному визначенню групової належності окремих прав і свобод. Наприклад, право на страйк містить елементи, поєднані з політичним і соціально-економічним станом особи.

Особисті права і свободи — категорія прав і свобод, що прямо не стосується стану громадянства індивіда. Тому іноді такі права визнача-ються як індивідуальні права або свободи фізичної особи. Як зазначало-ся, їх також називають громадянськими правами, але така назва може призвести до непорозуміння, коли йдеться про конституційну (політичну) правоздатність осіб, які не є громадянами відповідної держави. У текстах конституцій прийняті різноманітні формулювання особистих прав і сво-бод, але вони піддаються узагальненням.

До категорії особистих прав і свобод передусім належить особиста не-доторканність (особиста свобода). Б головний зміст — захист від необгрун-тованих арештів. Відображена в багатьох конституціях англійська процесу-альна процедура «хабеас корпус», встановлена законом ще в XVII ст., пе-редбачав перевірку в суді обгрунтованості арешту особи. В конституційній теорії і практиці Франції та деяких інших країн прийняте ширше поняття безпеки особи, яке містить не тільки гарантії від безпідставних арештів і утримання під вартою, а й сукупність процесуальних гарантій прав особи в судовому процесі. Не викликає сумнівів той факт, що зазначені правові положення відіграють істотну роль у формуванні конституційного статусу особи. Проте їхня дія може бути призупинена. Певну загрозу недоторкан-ності особи становить проголошення надзвичайного стану. У конституціях визначені загальні засади регламентації надзвичайного стану.

До змісту поняття особистих прав і свобод входять також так звані свободи приватного життя — недоторканність житла, таємниця кореспон-денції, свобода вибору місця проживання, свобода пересування, права і свободи, пов'язані із шлюбним станом та сімейними відносинами тощо. Серед них слід виділити таємницю кореспонденції.

Однією з особливостей сучасної конституційної регламентації таємниці кореспонденції є те, що захистом забезпечуються не тільки окремі, дещо ста-тичні за формулюваннями права і свободи, що становлять зміст цього понят-тя (таємниця листування, телефонного зв'язку тощо), а й загальна свобода, визначена як свобода від посягань на інформацію приватного характеру. По-няття цієї свободи має свої відмінності в різних країнах, але практично всю-ди посяганням визнають не лише перехоплення