Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-які спори, які виникли між ними, з єдиним виключенням спорів по трудовим і сімейним відносинам (ст.1 Положення про третейський суд).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються (ст.213 Кодекса про адміністративні правопорушення України):

Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних інтересів і свобод громадян і організаціій постійно розширяється, про що свідчить встановлена підвідомчість суду справ по трудовим, земельним, державним, адміністративним і фінансовим відносинам.

Судова влада по захисту суб’єктивних прав та законних інтересів громадян та організацій-провосуддя здійснюється в порядку цивільного та кримінального судового провадження, а також арбітражного процесу. Арбітражний суд здійснюється судову владу в справах, які виникають при укладенні, зміні, виконанні та припиненні господарчих договорів, врегулюванні цивільним законодавством, тобто спорів по цивільним правовідносинам. Розмежування компетенції між загальними юрисдикціями здійснюється у відповідності до ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України і ст. ст.12-14 Арбітражного процесуального кодекса України наведені тільки на основі суб’єктивного складу спірних матеріальних правовідносинах, в зв’язку з чим арбітражний процес являється різновидом цивільного судового провадження підлягає включенню в його систему. Єдність судової влади викликано необхідністю уніфікацією судової системи на основі сворення єдиного і рівноправного для всіх громадян і організацій державного суду з покладеним на нього здійснення функцій правосуддя по справам, виникаючи із правовідносин, врегулюваними нормами цивільного, трудового, сімейного, земельного, адміністративного та інших галузей матеріального права в певному єдиному процесуальному порядку.

З проблемою здійснення судовою владою тісно пов’язані питання і здійснення цивільної процесуальної форми, яка в юридичніій літературі не є однакового визначення. Вона здійснюється з основними принципами цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесульних документів.

Виходячи із діалектичного зв’язку цивільного права з цивільним процесуальним (єдність змісту і форми), цивільну процесуальну форму в ототожненні з цивільним судовим провадження можна розглядати умовно, в тому плані, що нею забезпечується життя ( реалізація, захист ) цивільного права (зміст), однак слід мати на увазі, що цивільне судове провадження має свою притаманну йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), а цивільній процесуальній формі - об’єктивне (зовнішнє) вираження здійснення, закріплення і оформлення відповідної діяльності, наприклад, діяльність суду по розгляду справи складається із сукупності дій, направлених на дослідження доказів при допомозі певних законом засобів доказів. Така діяльність здійснюється з додержанням певному порядку, по встановленим правилами, в установленій процесуальній формі судового засідання, безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії здійснюються в певній процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальних документах.

Таке розуміння процесуальної форми відображається в деяких нормах Цивільного процесуального кодекса України:

ст. 137- позовна заява подається до суду в письмовому вигляді;

ст.211- винесене судом рішення виражається в письмовому вигляді;

ст.159- розгляд справи проходить в судовому засіданні;

ст.160- розгляд справи проходить безпосередньо, усно і при незмінному складі суду.

Таким чином, під цивільною процесуальною формою, необхідно розуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній спосіб здійснення процесуальних дій, виконуючих по встановлених правилам, в певному порядку судом, органом судового виконання і всіма учасниками процеса при розгляді і вирішенні справи, перевірки законності і обгрунтування поставленого по ньому рішенні і його примусовому виконанні, а також закріплення процесуальних дій в передбаченому процесуальних документах.

Процесуальна форма відносно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхідний її атрибут, вона виражає гарантії, що забезпечує законність і обгрунтованість в застосуванні судом права і його реалізації учасниками процеса.

Значення процесуальної форми в тому, що вона існує не сама по собі, а вираження певного змісту (процесуальної дії), тобто в діалектичноій єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма обумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, який базується на закріплених в нормах цивільного права принципах, оптимально об’єднуючи в собі простоту і доступність, необхідність і доцільність, вона призвана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільне судове провадженння.

Право на захист як одна з правомочностей суб’єктивного цивільного права до останнього часу вважалось мало дослідженим теоретичним питанням. Відомо, що будь-яке суб’єктивне право, не забезпечене необхідними засобами захисту, втрачає свої відмінності ознаки і риси, перестає бути гарантією для його здіснення. Цікаві думки були висловлені В.Грибановим. В.П. Грибанов. Право на захист, як одна з правомочностей суб’єктивного цивільного права. Вісник МГУ “Право” №3

Вказаний автор, відзначаючи велике теоретичне і практичне значення цього питання, підкреслює, що право на захист являє собою тих можливостей, які закон надає особі для захисту того або іншого права.

Поняття права на захист В.Грибанов зв’язує з наявністю у правомочної особи сукупності ряду таких можливостей, як можливість здійснити право своїми діями вимагати певної поведінки від зобов'’зальної особи, звернутись до компетентних державних або громадських органів з вимогою захисту порушеного або оспорюваного права.

Справедливо не погоджується В.Грибанов з висловлюваними в літературі думками про те, що захист суб’єктивних прав притаманний лише органам держави, не враховуючи при цьому чітких вказівок у законі (ст.6 ЦПК України) про різні форми