6. Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вво-дяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму.

За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Відповідно до Конституції України 1996 р. закони, що визна-чають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населен-ня в порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57) [, с.125].

Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів:

негайна дія — коли закон із дня вступу в дію поширюється на усі випад-ки лише «уперед»; усе, що передувало дню вступу закону в дію, під нього не підпадає;

зворотна дія (зворотна сила) закону — коли закон поширюється на всі випадки і «уперед» і «на-зад», тобто і на випадки, що відбувалися раніш, у минулому, до введення закону в дію.

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Грома-дяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сього-днішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві [, с.275].

Винятки з цього правила рідкісні і допускаються:

а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили;

б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'як-шує кримінальну відповідальність.

Це правило має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксо-ване в Міжнародному пакті про громадянські та політичні пра-ва, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. Воно повинне бути відтворене в кримінальних кодексах країн, які підписали цей міжнародний документ. У ст. 15 цього пакту, зокрема, говориться: «...не може призначатися важче покаран-ня, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кри-мінального злочину. Якщо після вчинення злочину законом вста-новлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ст. 58 Конститу-ції України 1996 р. закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ні-хто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».

Закони втрачають дію:*

після закінчення строку, на який вони були ухвалені;*

у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;*

у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);*

у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена те-риторією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом. Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — на власну територію в межах повноважень, визнаних Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюєть-ся міжнародними договорами і передбачає поширення законо-давства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташова-ні або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національ-ній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її те-риторії, але розглядаються як частина території держави прапо-ра або пізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди використовувалося для обгрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особ-ливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей'. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольст-вах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторі-альності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних приві-леїв та імунітетів [, с.259-260].

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб по-ширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

Усі особи:*

громадяни держави;*

іноземці;*

особи без громадянства (апатриди);*

особи з подвійним громадянством (біпатриди);*

усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні ор-ганізації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види законів у дії за колом осіб:

1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військо-вослужбовців, лікарів, вчителів тощо). Їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винят-ками. Їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.).

3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і