рід військ становила піхота (реду) і загони лучників (баїру). З'являються й найманці. У реєстри військовозобов'язаних вільних громадян, з яких комплектували армію, не вносили жерців, великих рабовласників й землевласників, високих урядовців, крупних банкірів, торговців, купців. За службу воїни отримували від царя у володіння земельні наділи – ілку (разом з рабами, які мали обробляти землю). Усім, хто намагався присвоїти собі працю й майно воїна, загрожувала смертна кара. В період нововавилонської державності та частина населення, що не повинна була служити у війську, мусила сплачувати певний військовий податок на утримання збройних сил. У разі потреби скликали й ополчення.
Розділ 2. Закони Хаммурапі як пам'ятка права Стародавнього Вавилону: основний зміст
2.1. Законник Хаммурапі і причини його появи
Найдавнішим джерелом права у Вавилоні був звичай. Держава надавала деяким старим, первіснообщинним звичаям загальнообов'язковий характер і невиконання, недотримання їх вважали проступком, що підлягав покаранню. Ці звичаєві норми були неписані й писані. Вони вироблялись у суспільстві в результаті тривалого повторення однакових рішень у аналогічних випадках суспільного життя.
Отже, з часом вони стали діяти від імені держави як обов'язкові, а не просто бажані норми поведінки. Ці звичаї в умовах держави обробляли і пристосовували до нових умов. їм надавали, скажімо, класового характеру, як і класовим було все тогочасне суспільство. Пристосовують до нових умов не тільки старі, попередні звичаї, але й в інтересах правлячих кіл суспільства створюють нові. Деякі старі звичаї, навпаки, ліквідовують, дотримання забороняють. Наприклад, в одному документі, де мовиться про реформи царя Урукагіни, вказано на недопустимість дотримання існуючого ще з часів матріархату звичаю поліандрії (мати жінці декількох чоловіків). За це жінку засуджували до смертної кари.
Іншим прикладом, протилежного характеру, є дозвіл держави застосовувати стародавній звичай викрадення нареченої у батьків. Щоправда, зроблено застереження, щоб при цьому не допускали насильства.
Поряд зі звичаєм дуже швидко з'являється у державі інше джерело права, яке стало основним – закон. Закони видавалися правителями – патесі, лугалями, царями. Вони охоплювали все ширші сфери суспільних відносин, урегульовували їх в інтересах держави, правлячих верств суспільства. В дуже давню епоху з'явилися у Межиріччі й перші збірники законів, написані клиновидним письмом. Ті їх фрагменти, які збереглися до наших днів, дають можливість дійти висновку, що вже в III тис. до н.е. право у Месопотамії досягло досить високого рівня розвитку. Ці збірники нібито виражали волю богів, яку доводили до відома населення через намісників богів – патесі, лугалів. Найдавніший відомий збірник законів – це законодавство Урукагіни, патесі Лагашу (бл. 2400 р. до н.е.). До нас дійшло тільки п'ять його статей.
Ще одним відомим нам збірником є фрагменти законника Ур-Намму, правителя Уру, засновника III династії Ур (III тис. до н.е.). Зберігся обширний пролог, у якому правитель оголошує, що він є намісником бога і обіцяє слабим і бідним захист від сильних і багатих, а також п'ять статей, які, крім усього іншого, передбачають грошову кару за тілесні пошкодження.
До першої половини XX ст. до н.е. належить збірник законів правителя Ешнунна, написаний на аккадській мові. Він налічує 61 статтю. Тут є норми, які регулюють ціни і платню за послуги, сімейні відносини, відносини батьків і дітей, зобов'язання, зокрема позику, поклажу, купівлю-продаж, кримінальні норми, правове становище повноправних вільних громадян (авілум), вільних неповноправних (мушкену), рабів (вардум) [1].
З першої половини XIX ст. до н.е. зберігся законник Ліпіт-Уштара, правителя Ісіну, точніше, його вступ, епілог і близько 40 статей. Це норми сімейного і спадкового права (визнає всі спадкові права за законними дітьми і усуває від спадкування дітей вільного і рабині), зобов'язального і кримінального права.
Найвідомішим, найповнішим збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм у світі. Хаммурапі склав свої закони вже на третьому році царювання – вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35-му році царювання, коли йому вдалось перемогти всіх ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Тоді ж, очевидно, складено вступ і закінчення до законів. Це видно з того, що тут перелічені всі великі міста-держави, включені Хаммурапі до складу своєї держави, в тому числі Ашшур, Ісін, Ларсу та інші, якими він не володів у момент запису законів на глиняних табличках.
Цей базальтовий стовп (висотою 2,25 м, об'ємом 1,9 м) знайдено наприкінці 1901 р. французькою археологічною експедицією на чолі з Ж. Морганом у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Очевидно, стовп вивезено туди як трофей. Еламський правитель наказав у центрі стовпа очистити місце, ймовірно, для власного запису, але самого запису він не зробив. Стерту частину (близько 35 статей) частково вдалося відновити завдяки наступним знахідкам у тих же Сузах та інших місцях (знайдено уламки ще однієї подібної стели, глиняні таблички з текстом деяких статей законів). Отже, на сьогодні невідомі цілком або майже цілком 21 стаття, а в чотирьох статтях залишаються значні прогалини. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті [24, 28].
Закони Хаммурапі становлять надзвичайно цікаву й обширну законодавчу пам'ятку. Це дуже важливе джерело з історії держави і права стародавньої Месопотамії взагалі. Перед нами при вивченні законів виникає об'ємна картина суспільно-політичних, економічних і правових відносин у Вавилонській державі у II тис. до н.е. На противагу іншим згаданим
