2) некорисливі (статті 194-197 ККУ).

Злочини проти власності, в основному, характеризуються прямим умислом і корисливою метою. Поняття "викрадення" є родове, що поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність: крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи викрадення визначені кримінальним законом:

1) крадіжка – таємно (стаття 185 КК);

2) грабіж – відкрито та із застосуванням насильства (стаття 186 КК);

3) розбій – способом нападу (стаття 187 КК);

4) шахрайство – обманом (стаття 190 КК);

5) привласнення чи розтрата – способом зловживання довір'ям відносно чужого майна (стаття 191 КК);

6) вимагання – способом психічного насильства – погроз та шантажу (ст. 189 КК);

7) привласнення, розтрата – способом зловживання посадовими повноваженнями (ст. 191 КК).

Чинне кримінальне законодавство України передбачає кваліфікуючі ознаки, за наявності яких викрадення визнається вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи:

1) загальні, притаманні всім викраденням;

2) особливі, властиві тільки деяким, окремим способам викрадення.

Загальними кваліфікуючими ознаками викрадень є:

а) повторність;

б) вчинення викрадення за попередньою змовою групою осіб;

в) у великих розмірах;

г) вчинення викрадення у особливо великих розмірах, або

д) організованою групою.

Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками викрадення є вчинення їх:

а) з проникненням у житло, приміщення чи інше сховище – ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 та ч. 3 ст. 187 КК;

б) із застосуванням насильства – ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК;

в) викрадення, поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень – ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК;

г) викрадення, яке завдало великої шкоди потерпілому, – ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190 КК;

д) викрадення в особливо великих розмірах – ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК;

є) викрадення, вчинене організованою групою, – ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 189 КК.

Чинне законодавство як кваліфікуючу ознаку розрізняє величину шкоди, що заподіяна при вчинені злочинів проти власності.

Таким чином, знання із галузі з проблем кримінальної відповідальності за злочини проти власності дають змогу покращити методику їх розслідувань, вдосконалити кваліфікацію діянь і правильно вирішувати питання про кримінальну відповідальність.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. –

ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України.

3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.

4. Закон України "Про власність" від 26 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради 1991. – № 20. – Ст. 249.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р.

6. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: Консум, 1995. – 104 с.

7. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 141 с.

8. Галиокрабов Р.Р. Квалификация групповых преступлений / Отв. Ред. В.И. Артемов. – М.: Юрид. лит., 1980 – 80 с.

9. Дьяков С.Б., Игнатьев А.А., Карпушин М.П. Ответственность за государственные преступления. – М., 1988.

10. Коментар судової практики з кримінальних справ. – К.: Юрінком, 1997. – 176 с.

11. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.

12. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. – К.: Юрінком, 1996. – 144 с.

13. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина Особлива – К.: Генеза, 1998. – 592 с.

14. Криминальная мотивация / Отв. Ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1986 – 304 с.

15. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972 – 352 с.

16. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960 – 244 с.

17. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений: Учеб. пособие для вузов. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 181 с.

18. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Частина Особлива – К.: Знання, 2000. – 773 с.

19. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України / Порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.– К.: Атіка, 2001.– 212 с.

20. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Аттіла, 1999. – 418 с.

21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.

22. Практика судів України в кримінальних справах / Гол. Ред. В.С. Ковальський – К. : Юрінком, 1993. – С. 69-79.

23. Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: Міжвузівський збірник наукових праць. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1993.

24. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. – Харьков: Высшая школа, 1981. – 216 с.

25. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.

26. Таций В.Я. Объект и субъект преступления в Советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, изд-во при ХГУ, 1988. – 196 с.

27. Устименко В.В. Специальный