З усього наведеного можна зробити висновок: головна різниця між таємним і відкритим викрадення м полягає в тому, що при відкритому розкраданні винний долає істотну психічну перешкоду, психічний бар'єр, докладає значних вольових зусиль для того, щоб їх подолати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому особи (власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар'єр виникає і тоді, коли в дійсності факту викрадення ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і щомиті можуть затримати, покликати міліцію тощо. У тих випадках, коли під час викрадення такої психічної перешкоди не виникає, воно повинно визнаватись таємним.

Отже, таємним визнається викрадення, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, бо впевнений у тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту викрадення, а присутні при цьому сторонні особи не осуджують його дії або ставляться до них байдуже.

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо) [21].

Викрадення визнається вчиненим відкрито (грабіж), якщо його бачать, усвідомлюють і розуміють власники, володарі, охоронці, а також сторонні особи, які, на думку винного, не схвалюють його дій.

Вирішальне значення для визнання викрадення відкритим має суб'єктивне переконання винного. Якщо він впевнений, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоч би в дійсності його дії і спостерігались кимсь, викрадення не може бути визнане відкритим. Викрадення визнається відкритими тоді, коли воно вчиняється у присутності малолітніх, старших за 5-6-літній вік, оскільки, як свідчить практика, особи в такому віці вже розуміють суспільну сутність викрадення.

Інколи викрадення починається таємно, а потім викривається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких випадках залежить від того, як діяла винна особа потім.

Якщо винного викрито і він припинив викрадення, то його дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. 15 і відповідною частиною ст. 185 КК.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіти майном або його утримати, кваліфікуються як грабіж. А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати, його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій залежно від характеру насильства чи погроз [5].

Дії, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, а закінчені у присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як грабіж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє і усвідомлює, що вона викрита, але від закінчення злочину не відмовилася. Таке переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, крадіжка уже не може перерости у грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. 

2.2. З насильством і без насильства

Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосовує винний з метою заволодіти майном чи утримати його. Застосоване під час грабежу насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, зв'язування, позбавлення волі тощо або погроза застосувати таке насильство. Насильство під час грабежу характерне тим, що воно не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я охоплюється диспозицією статті про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації не потребує.

Зі змісту ст. 186 КК випливає, що насильство під час грабежу застосовується з метою заволодіти майном чи мати доступ до нього або утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися від затримання, припинивши викрадення, тобто покинувши майно, речі, гроші, то таке насильство не може бути підставою для кваліфікації його як грабежу за ч. 2 ст. 186 КК. Залежно від способу викрадення (таємно чи відкрито) дії винного у такому випадку кваліфікуються як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподіяння при цьому певної шкоди здоров'ю потерпілого утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом "хапка" (хапання), оскільки винний у такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Найнебезпечнішим способом викрадення є розбій (ст. 187 КК).

Розбоєм визнається напад з метою заволодіти чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосувати таке насильство (ч. 1 ст. 187 КК).

Обов'язковою ознакою розбою, як і всякого іншого викрадення, є корисливий мотив нападу. Напад, вчинений не з корисливих спонукань (зокрема, з помсти, ревнощів чи хуліганських мотивів), не може кваліфікуватися як розбій.

Напад під час розбою характеризується несподіваним фізичним чи психічним впливом на потерпілого, застосуванням фізичної сили чи погроз відкрито, раптово, несподівано.

На відміну від грабежу насильство під час розбою характеризується тим, що