Позитивне значення для засвоєння таких правил мають ціннісно-ролеві ігри з правилами, поширені в старшому шкільному віці. Саме в них має місце уявлення, дотримання і засвоєння правил, їх перетворення в звичні форми поведінки. Спочатку діти слідують засвоюваним нормам і правилам ціннісної поведінки шляхом наслідування (молодший дошкільний вік), потім починають глибше усвідомлювати суть самих правил і норм (старший дошкільний вік). Вони не тільки виконують їх, але й уважно стежать за тим, щоб і інші діти, що знаходяться поряд з ними, слідували цим же правилам і нормам. Для поведінки дітей в дошкільному віці наступає період, коли вона виходить за рамки пізнавальної саморегуляції і переноситься на управління соціальними діями і вчинками. Іншими словами, разом з інтелектуальною виникає особистісна етична саморегуляція. Етичні норми поведінки стають звичними, набувають стійкості, втрачають ситуативний характер. До кінця дошкільного дитинства у більшості дітей складається певна етична позиція, якої вони дотримуються більш-менш послідовно.
Досить рано у дитини виникає якість, яка в її подальшій особистісній долі грає вельми суттєву роль, народжуючи багато інших індивідуально корисних якостей. Це прагнення до визнання і схвалення з боку навколишніх людей. З даної якості як із спільного кореня при нормальному вихованні зростають потреба в досягненні успіхів, спрямованість, відчуття упевненості в собі, самостійність і багато інших. З ним же пов'язане становлення таких важливих якостей особистості, як відповідальність і почуття обов'язку.
У дитини в дошкільному віці формуються і особистісні якості, пов'язані з ставленням до людей. Це в першу чергу увага до людини, до її турбот, бід, переживань, успіхів і невдач. Співчуття і дбайливість по відношенню до людей виявляються у багатьох дітей-дошкільників, причому не тільки в ігрових ситуаціях, але й у реальному житті.
Старший дошкільник у багатьох випадках в змозі раціонально пояснити свої вчинки, користуючись для цього певними етичними категоріями. Це значить, що у нього сформувалися початки етичної самосвідомості і етичної саморегуляції поведінки.
1.1.2. Емоційно-мотиваційна регуляція поведінки
У старшому дошкільному віці отримують подальший розвиток мотиви спілкування, через які дитина прагне встановити і розширити контакти з навколишніми людьми. Примітно, що до природної допитливості дітей-дошкільників, заклопотаності схваленням з боку дорослих людей в старшому шкільному дитинстві додаються нові мотиви спілкування – ділові і особисті. Під діловими розуміються мотиви, що спонукають дитину до спілкування з людьми ради рішення якої-небудь задачі, особистими, – мотиви, пов'язані з внутрішніми проблемами, що хвилюють дитину (добре чи погано вона вчинила, як до неї відносяться оточуючі, яким чином оцінюють її справи і вчинки. До цих мотивів спілкування приєднуються мотиви навчання – що стосуються надбання знань, умінь і навичок. Вони приходять на зміну тій природній цікавості, яка властива для більш раннього віку. До старшого дошкільного віку у більшості дітей виникає внутрішня, мотиваційно-особистісна готовність до навчання, яка складає центральну ланку загальної психологічної готовності до переходу в наступний вік [15, 161].
Бажання заслужити похвалу і схвалення зі сторони дорослих, встановити і зберегти добрі відносини з людьми є для дитини одним із найбільш значущих мотивів міжособистісної поведінки в старшому дошкільному віці. Іншим не менш важливим мотивом виступає прагнення до самоствердження. У сюжетно-ролевих іграх дітей воно реалізується в тому, що дитина прагне взяти на себе головну роль, керувати іншими, не боїться вступити в змагання і не дивлячись ні на що прагне в ньому отримати перемогу. Разом з мотивами даного типу помітну роль у поведінці дітей дошкільного віку починають грати просоціальні мотиви: співпереживання, прагнення допомогти іншій людині та деякі інші.
Дошкільний вік характеризується тим, що в даному віці діти надають великого значення оцінкам, що даються їм дорослими людьми. Дитина не чекає такої оцінки, а активно сама добивається її, прагне отримати похвалу, дуже прагне її заслужити. Все це свідчить про те, що дитина вже вступила в сенситивний період розвитку, для формування і зміцнення у неї мотивації досягнення успіхів і ряду інших, життєво корисних особистісних властивостей, які в майбутньому повинні будуть забезпечити успішність її учбової, професійної та інших видів діяльності. Як же практично йде розвиток мотивації досягнення успіхів і які етапи на цьому шляху проходить дитина в дошкільному дитинстві?
Спочатку – це відноситься до молодшого дошкільного віку – діти вчаться розрізняти завдання за ступенем їх трудності. Потім, коли ця мета досягнута, вони починають судити про свої можливості, причому те й інше звичайно взаємопов'язане. Вміння точно визначати ступінь трудності вирішуваної задачі корелює у дитини з її здатністю правильно оцінювати свої можливості. Аж до три-чотирирічного віку діти, ймовірно, ще не цілком здатні оцінити підсумок своєї діяльності як успіх або невдачу. Але самостійний пошук і вибір ними завдань різного ступеня трудності не залишає сумніву в тому, що вже в даному віці діти в змозі розрізняти градації складності вибираних ними завдань, практично вирішуючи їх у висхідній або низхідній послідовності розташування за ступенем трудності.
Багато дітей вже в ранньому віці відзначають свої успіхи або невдачі в діяльності відповідними емоційними реакціями на них. Більшість дітей цього віку просто констатують досягнутий результат; деякі сприймають успіх і невдачу, відповідно, з позитивними і негативними емоціями. У цій же віковій групі спостерігаються перші реальні прояви самооцінки, причому в основному лише після успіху в діяльності. Дитина не просто радіє успіху, але проявляє своєрідне відчуття гордості, навмисно і виразно демонструючи свої достоїнства. Проте навіть такі елементарні самооцінкові реакції в