Близько 3,5 років у дітей вже можна спостерігати масові реакції на успіх і невдачу, очевидним чином пов'язані з самооцінкою. Відповідні результати діяльності дитина сприймає як залежні від її здібностей, причому підсумок власної діяльності нею співвідноситься з особистими можливостями і з самооцінкою. Дані, отримані в одному з психологічних експериментів, говорять про те, що у трирічних дітей є просте уявлення про власні можливості. Проте поділ їх на здібності і зусилля, що прикладаються, з'ясування причинно-наслідкових відносин між кожним з цих чинників і результату діяльності для дітей даного віку ще практично недоступні.

Діти чотирирічного віку вже можуть оцінювати свої можливості реалістичніше. Відповідні уявлення, що виникають у дитини, диференціюючись, спочатку грають роль масштабу, який задається інформацією про успіхи і невдачі при рішенні задач різного ступеня складності, та інформації про стійкість успіхів. У дітей молодшого віку більше значення, мабуть, має інформація про стійкість успіхів, що досягаються ними, тобто про поступове і закономірне наростання їх успіхів при рішенні однотипних задач. Співвідносивши свої досягнення і невдачі з результатами аналогічної діяльності інших дітей дитина навчається правильно оцінювати власні можливості.

Далі в процесі індивідуального розвитку дитини формується уявлення про прикладені зусилля, услід за яким виникає і конкретизується уявлення про здібності. Проте завдання виявлення і усвідомлення всіх цих чинників як причини досягнутих результатів – успіхів і невдач в діяльності – є, ймовірно, ще недоступною для дитини у віці 4-5 років. " Здібність" як поняття і як причина власних успіхів і невдач усвідомлюється дитиною починаючи приблизно з 6 років [15, 162].

Чотири-п'ятирічні діти не в змозі ще сприймати, оцінювати і робити певні висновки про себе на основі інформації про успішність їх діяльності незалежно від того, чи є ця інформація якісною або кількісною. Вони не здатні коректувати свої дії і думки на основі відомостей, що одержуються від інших людей. У дітей більш старшого віку аж до 11 років інформація про стійкість або мінливість досягнень, що одержується зі сторони, виявляється кориснішою в прогнозах власних успіхів і невдач. Наприклад, при ступені вірогідності успіху, рівному 50%, діти до віку 4,5 року, як правило, на 100% упевнені в своєму успіху. Ознаки сумніву починають з'являтися лише у більш старших за віком дітей. Що ж до 11-и і 12-річних, то вони, ймовірно, вже в повному об'ємі володіють поняттям шансу на успіх і свої особисті прогнози про успіхи і невдачі роблять на основі зваженої оцінки дійсної вірогідності того й іншого.

Прямий зв'язок між трудністю вирішуваної задачі і реакцією на успіх також спостерігається починаючи приблизно з 4,5 років. Навпаки, перші ознаки аналогічної зворотної залежності між трудністю завдання і реакцією на невдачу в цьому віці не спостерігаються. Три-чотирирічні діти ще не вбачають позитивної залежності між трудністю завдання і привабливістю успіху. Те ж саме можна сказати і про шестирічних дітей.

Наступне і, мабуть, одне з найскладніших питань, на яке необхідно відповісти, щоб установити, в якому віці у дітей остаточно складається зважена, свідомо регульована мотивація досягнення успіхів і уникнення невдач, це питання про те, коли діти стають здатними обирати образ дій, слідуючи якому можна забезпечити найвищу вірогідність успіху в найпривабливішій діяльності. Це питання безпосередньо пов'язане з особливостями вікового формування рівня домагань (адекватний рівень домагань пов'язаний зі здійсненням правильного вибору з урахуванням указаних вище чинників).

Встановлено, що чотирирічні діти не мають адекватного рівня домагань. Вони нерідко ставлять перед собою дуже складні, практично не досяжні цілі. П'яти-шестирічні діти проявляють більше реалізму, проте в цілому також характеризуються завищеним рівнем домагань. Таке відбувається в тому випадку, якщо дитина при рішенні задач отримує лише інформацію про стійкість своїх успіхів і невдач. Якщо одночасно з цим їй надавати інформацію про те, яких результатів вона досягла при рішенні тих або інших конкретних задач, то вже 3,5_,5-річні діти починають проявляти розумну обережність при виборі завдань. Остаточне оформлення рівня домагань і становлення тієї його динаміки, яка в нормі характеризує зміни у виборах важких і легких завдань залежно від успіхів і невдач, відбувається, ймовірно, тільки до десяти років.

Для оцінки рівня розвитку мотивації досягнення успіхів у дітей важливо з'ясувати, чи здатні вони порівняно охарактеризувати той внесок, який в результати діяльності вносять зусилля, що прикладаються її суб'єктом, і його здібності, а також враховувати обставину, що недостатньо розвинені здібності для досягнення того ж самого результату можна компенсувати за рахунок прикладених зусиль, а при високорозвинених здібностях для отримання одного і того ж ефекту досить докласти менших зусиль.

Результати проведених досліджень показали, що подібного роду здібність формується у дітей лише до 8-9 років, а остаточно складається, мабуть, на три-чотири роки пізніше.

Узагальнюючи результати відповідних досліджень і представляючи їх у віковому зрізі, можна стверджувати, що розуміння дітьми зв'язку, що існує між причиною і досягнутим результатом, виявляється вже у віці чотирьох-п'яти років, причому прикладені зусилля раніше починають розглядатися як можлива причина, ніж здібності. До п'яти-шести років діти вже можуть убачати причину досягнутого результату як у своїх здібностях, так і в прикладених зусиллях, проте частіше всього одне з пояснень – з боку здібностей або зусиль – домінує над іншим.

До цього віку виникає певна супідрядність мотивів, завдяки якій діти навчаються діяти, виходячи з етично вищих, значущих мотивів, підпорядковуючи їм свої дії і чинячи опір миттєвим бажанням, які