Здатність до самосвідомості у дитини старшого дошкільного віку на відміну від дітей більш раннього віку виходить за межі теперішнього часу і торкається оцінки як колишніх, і майбутніх діянь. Дитина сприймає і оцінює те, що було у минулому, намагається роздумувати про те, що трапиться в майбутньому. Про це свідчать дитячі питання типу: "Яким я був, коли я був маленький?" або "Яким я буду, коли виросту?". Роздумуючи про майбутнє, діти дошкільного віку прагнуть стати людьми, наділеними певними цінними якостями: сильний, добрий, сміливий, розумний і т.п.

1.1.3. Формування особистісних якостей у дитини-дошкільника

Під основними, або базовими, якостями особистості розуміються ті, які, починаючи оформлятися в ранньому дитинстві, досить скоро закріплюються і утворюють стійку індивідуальність людини, визначувану через поняття соціального типу, або характеру особистості. Це фундаментальні риси особистості, домінуючі мотиви і потреби, інші властивості, за якими через багато років можна взнати людину. Такі якості відрізняються від решти особистісних властивостей людини тим, що їх витоки йдуть у ранній вік, а передумови до формування виявляються в той період життя дитини, коли вона ще не володіє мовою. Життєва стійкість цих якостей пояснюється, зокрема, тим, що в початковий період формування даних властивостей мозок дитини ще незрілий, а її здатність до диференціації подразників недостатньо розвинена.

Основні особистісні якості відрізняються від інших якостей і їх розвиток – принаймні в початковий період – певною мірою залежить від генотипних, біологічно зумовлених властивостей організму. До таких особистісних якостей належать, наприклад, екстраверсія і інтроверсія, тривожність і емоційність, невротичність, товариськість та інші. Вони складаються і закріплюються у дитини в дошкільному віці, в умовах складної взаємодії багатьох чинників: генотипу і середовища, свідомості і несвідомого, оперантного і умовно-рефлекторного навчання, наслідування і ряду інших.

Самооцінка дитини, усвідомлення вимог, що пред'являються до неї, з'являються приблизно до трьох-чотирьох років на основі порівняння себе з іншими людьми. На порозі школи виникає новий рівень самосвідомості і вольової регуляції поведінки. Він характеризується оформленням у дитини її "внутрішньої позиції" – досить стійкої системи відносин до себе, до людей, до навколишнього світу. "Виникнення такого новоутворення, – пише Л.І. Божович, – стає переломним пунктом упродовж всього онтогенетичного розвитку дитини". Внутрішня позиція дитини надалі стає початковим пунктом для виникнення і розвитку у неї багатьох інших, зокрема вольових, якостей особистості, в яких виявляються її незалежність, наполегливість, самостійність і цілеспрямованість.

Усвідомлення себе як індивіда приходить до дитини у віці близько двох років. У цей час діти дізнаються своє обличчя в дзеркалі і на фотографії, називають власне ім'я. До семи років дитина характеризує себе в основному із зовнішньої сторони, не відокремлюючи свій внутрішній світ від опису поведінки. Самосвідомість, що формується, коли вона досягає досить високого рівня, приводить до появи у дітей схильності до самоаналізу, до прийняття на себе відповідальності за те, що відбувається з нею і навколо неї. Виникає виражене прагнення дитини в будь-якій ситуації робити все від себе можливе для того, щоб добиватися поставленої мети. Вельми помітним у дошкільному віці стає процес розвитку особистості і вдосконалення поведінки дитини на основі прямого наслідування навколишнім людям, особливо дорослим і одноліткам. Можна сказати, що даний вік є сенситивний періодом у розвитку особистості на основі наслідування, який супроводжується закріпленням спостережуваних форм поведінки спочатку у вигляді зовнішніх наслідувальних реакцій, а далі – у формі демонстрованих якостей особистості. Будучи спочатку одним з механізмів навчання, наслідування потім може стати стійкою і корисною якістю особистості дитини, суть якої полягає в постійній готовності бачити в людях відмінне, відтворювати і засвоювати його. Правда, особливою етично-етичною селективністю наслідування дитина в цьому віці не володіє, тому діти з однаковою легкістю можуть засвоювати як хороші, так і погані зразки поведінки. У молодшому і середньому дошкільному дитинстві продовжується формуватися характер дитини. Він складається під впливом спостереження дітьми характерної поведінки дорослих. У ці ж роки починають оформлятися такі важливі особистісні якості, як ініціативність, воля, незалежність.

У старшому дошкільному віці дитина навчається спілкуватися і взаємодіяти з навколишніми людьми в спільній з ними діяльності, засвоює елементарні правила і норми групової поведінки, що дозволяє їй надалі добре сходиться з людьми, налагоджувати з ними нормальні ділові та особисті взаємостосунки.

У дітей, починаючи приблизно з трирічного віку, виразно виявляється прагнення до самостійності. Будучи не в змозі реалізувати його в умовах складного, недоступного життя дорослих, діти звичайно задовольняються тим, що відстоюють свою самостійність у грі. За гіпотезою, яка була запропонована Д.Б. Ельконіним, дитяча гра виникає саме завдяки існуванню у дитини такої потреби. У віддалені від нас часи, а також у дітей з сучасного суспільства, що виховувалися в умовах, коли саме життя спонукало їх з раннього дитинства бути самостійними, дитячі ігри виникали набагато рідше, ніж в умовах новітньої європейської цивілізації. До появи і подальшого розвитку ігор привело виділення дитинства як особливого підготовчого періоду життя. Сучасні іграшки – замісники тих предметів, з якими дитина повинна буде зустрітися в реальному житті у міру свого дорослішання [15, 165].

До середнього дошкільного віку у багатьох дітей складається вміння і здатність правильно оцінювати себе, свої успіхи, особистісні якості, причому не тільки в ігровій, але також і в інших видах діяльності: навчанні, праці і спілкуванні. Таке становище слід розглядати як ще один крок на шляху до нормального навчання в школі в майбутньому, оскільки з