У міжнародних нормах та рекомендаціях розглядається великий комплекс заходів щодо інформації про корупційні діяння, форми їх передачі та опрацювання. Зокрема, мова йде про створення незалежних органів по розгляду такої інформації, анонімність свідчень, спеціальних ліній зв’язку та встановлення відповідної винагороди особам за інформацію, яка підтвердилась.

У Франції у 1993 році створена Центральна служба по боротьбі з корупцією. На неї покладені такі важливі функції, як централізація інформації, необхідної для попередження (виявлення) фактів активної та пасивної корупції, зловживання службовим становищем як з боку державних службовців, так і приватних осіб, хабарництва, дій у корисливих цілях, посягання на свободу і рівність кандидатів на державних ринках, а також надання допомоги судовим властям, у випадках їх звернень, з приводу подібного роду фактів. з надходженням інформації, що свідчить про факти правопорушень, Центральна служба інформує Прокурора республіки для проведення розслідування.

У Декларації VІІІ Міжнародної конференції по боротьбі з корупцією (Ліма, Перу, 7-11 вересня 1997 року), у якій брали участь представники 93 країн світу, також чітко записано “... забезпечувати відповідний захист свідків (їх сімей) та захист інформаторів”.

Однією із важливих норм є дискваліфікація як захід адміністративного попередження “у чутливих ситуаціях” і як профілактичний захід боротьби проти корупції, а також як засіб захисту репутації службовців і дій уряду в цілому. Він полягає у тому, що будь-яке розслідування по звинуваченню службовця не повинно впливати на кадрові справи до того часу, доки результати розслідування не будуть свідчити проти даного службовця. з іншого боку, дискваліфікація забезпечує корисний механізм захисту чесного службовця, який може використовувати його проти тих, хто намагається його дискредитувати або вплинути на його рішення.

У комплексі цих заходів рекомендується кожній країні розробляти кодекси поведінки державних службовців та працівників правоохоронних органів, що дуже важливо і для нашої держави. Базовими є Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб, Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку та Типовий кодекс поведінки державних посадових осіб.

Процедури виявлення та притягнення до відповідальності корумпованих службовців. Головну роль, з точки зору міжнародних організацій у боротьбі з корупцією, відіграє правильно обрана стратегія і тактика діяльності державних органів, а також чітко окреслене коло органів, що займаються цією проблемою. В основу стратегії і тактики мають бути закладені як завдання, так і відповідні ресурси для їх здійснення.

Зусилля мають бути спрямовані на виявлення широкомасштабних та замаскованих проявів корупції і створення умов для зацікавленості в цьому правоохоронних, судових органів та інших державних організацій. Однією із важливих умов цього є нерозголошення діяльності щодо виявлення та розслідування фактів корупції, а також ніколи не кидати тінь на всю структуру, де мають місце такі факти. Це забезпечить правоохоронним органам допомогу з боку чесних державних службовців. У Резолюції ООН “Попередження злочинності та кримінальне правосуддя в контексті розвитку: реалізації та перспективи міжнародного співробітництва” (1990 р.) йдеться про те, що недоречно чорнити установу і провокувати ворожу захисну реакцію навіть з боку чесних співробітників, яким, можливо, вже і без того чиняться значні перешкоди у плані чесної та відвертої співпраці. Далі відмічається, що засоби масової інформації відіграють корисну роль, забезпечуючи політичну підтримку виділенню необхідних сил і коштів для боротьби з корупцією. Вони як рупор громадськості забезпечують гласність і підзвітність урядових кіл і системи кримінального правосуддя. Але, оскільки вони не є складовою частиною правоохоронних органів, то їх інтереси не збігаються з інтересами слідчих, прокурорів та суддів. Разом з тим, дозволяється публічність заходів, але тільки в тому випадку, коли вона принесе користь слідству і суду.

У міжнародно-правових актах відсутнє чітке визначення щодо органів слідства та суду, які повинні займатися розслідуванням та розглядом справ про корупційні діяння. Ставиться тільки єдина вимога, щоб вони були компетентні, високопрофесійні та абсолютно незалежні від існуючої в країні структури влади.

У статті 20 Конвенції про корупцію у контексті кримінального права, що підписана державами-членами Ради Європи 27 січня 1999 року, сказано, що кожна сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення спеціалізації персоналу та органів на боротьбу з корупцією. Для того, щоб вони могли здійснювати свої функції ефективно та без будь-якого невиправданого тиску, вони повинні мати необхідну самостійність відповідно до основоположних принципів правової системи Сторони. Сторони забезпечують персоналу таких органів підготовку та фінансові ресурси, достатні для виконання його завдань.

Виконання цих функцій у рамках існуючих правоохоронних органів та створення окремих підрозділів має як переваги, так і недоліки. До недоліків відносять суперництво та бар’єри, що перешкоджають зв’язкам між новим органом та існуючими організаціями, великі адміністративні витрати та можливе або передбачуване падіння престижу і моралі в існуючих правоохоронних, слідчих та судових структурах.

Концепція створення спеціального органу для боротьби з корупцією передбачає:

а) політичну підтримку його у вищих урядових колах;

б) політичну і функціональну її незалежність у розслідуванні, навіть у вищих керівних структурах держави;

в) необхідні повноваження та право доступу до відповідних документів і допиту свідків;

г) чесне і незалежне керівництво.

Спеціальні повноваження, надані такому органу, повинні відповідати міжнародним нормам захисту прав людини, а його дії мають бути підзвітні судам.

Штатна чисельність спеціального органу має бути невеликою з тим, щоб зменшити можливість перетворення його