Зарубіжний досвід державного контролю за банківською діяльністю
Актуальність питання, пов’язаного з системою захисту фінансово-кредитної та банківської сфер від злочинних посягань, у тому числі чинних механізмів банківського контролю, обумовлена складними процесами, що відбуваються сьогодні у цих сферах і їх визначальним впливом на хід реформування економіки України, а також зростанням рівня криміналізації банківських структур. Якщо у 1996 р. у цій сфері було зареєстровано 2009 злочинів, у 1998 р. – 6312, то у 1999 р. – 6667 (+5,6% табл.).
Але й ці офіційні дані лише частково характеризують реальний стан дотримання законності у сфері банківської діяльності. Реальна криміногенна обстановка є значно складнішою, поширюється латентна злочинність. Як зазначив Президент України Л. Кучма на розширеному засіданні Координаційного комітету 10 березня 1999 р., валютні цінності, що незаконно знаходяться за межами України, складають 4% загальної суми експорту (8 млрд 179 млн дол. США). На думку колишнього Голови Правління Національного банку України В. Ющенка, сьогодні в Україні поза банківською системою обертається понад 10 млрд дол. США.
Таблиця
Кількість злочинів, зареєстрованих у банківській системі
Види банків та банківських установ
1996
1997
1998
У системі НБУ
662
1036
1683
В ощадбанку та його філіях
582
920
1087
У комерційних банках
765
1078
953
Інші банківські структури (фінансові корпорації, фонди, інвестиційні фірми і т.ін.)–
1653
2589
Разом у банківській сфері
2009
4687
6312
Таке загострення криміногенної обстановки у банківській сфері, на нашу думку, значною мірою обумовлено неврегульованістю системи державного контролю за банками. В Україні у законодавчому порядку наглядові й регулятивні функції закріплено лише в Законі “Про Національний банк України”, тобто сьогодні обов’язки банківського нагляду в державі покладено лише на одне відомство – центральний банк України – Національний банк. Інші органи, зокрема Державна податкова адміністрація, виконує контрольні функції тільки з питань оподаткування.
Стаття 51 Закону України “Про Національний банк України” передбачає підзвітність Національного банку тільки Президенту України та Верховній Раді України. Проте, підзвітність інших банків ця норма не регулює. Разом з тим, ст. 61 цього ж Закону визначає наглядові та регулятивні функції НБУ відносно всіх банків та інших фінансово-кредитних установ, які полягають у здійсненні Національним банком всіх видів перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ (банк має право вимагати від них проведення загальних зборів акціонерів та брати участь у їх роботі з правом дорадчого голосу, пред’являти вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок). У разі невиконання у встановлений Національним банком строк вимог щодо усунення порушень відповідно до ст. 62 він має право накладати штрафи на фізичних та юридичних осіб, відстороняти керівництво від управління та зупиняти ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.
У той же час очевидно, що й для НБУ це не є головною функцією. Ні за своїм призначенням, ні штатними можливостями центральний банк країни за умов становлення нової банківської системи одноособово забезпечити дієвий нагляд за діяльністю майже 200 комерційних банків і більш ніж двома тисячами їх філій, а також надати їм методичну допомогу в організації роботи реально не може.
Вивчення зарубіжного досвіду щодо організації банківського нагляду засвідчує, що в більшості розвинених демократичних країн контрольні функції не монополізовані. Поряд з центральними банками їх виконують інші спеціально створені органи. Державний контроль за банківською діяльністю скрізь є максимально жорстким. Це пов’язано з турботою держави не тільки про те, щоб зберегти свій контроль і владу над випуском і обігом валюти, а й забезпечити безпеку вкладників та інших кредиторів банків, репутацію фінансової системи країни в цілому.
З метою удосконалення банківського нагляду в Україні та посилення протидії зловживанням у цій сфері науковцями Міжвідомчого НДЦ проаналізовано дієвість вітчизняних механізмів банківського контролю та важелі, що застосовуються для захисту банків від злочинних посягань в розвинених європейських країнах, а також у США та Японії.
За останні роки в Європі було удосконалено методи банківського контролю. Поряд зі зростанням ролі центральних банків, особливо у сфері валютного контролю, посилюється також вплив і спеціально створених автономних органів. Намітилась тенденція інтернаціоналізації банківської діяльності, дотримання однакових стандартів і міжнародних норм банківського контролю і регулювання.
Проте, організаційна структура державних органів, що виконують контрольні функції, досить різноманітна. Якщо у США, Німеччині, Франції, Японії діє змішана система банківського нагляду, в рамках якої Центральний банк поділяє обов’язки по нагляду з іншими державними органами, то в Австрії, Данії, Канаді, Норвегії органи нагляду відділено від Центрального банку, а у Великобританії, Греції, Іспанії, Португалії і Швейцарії – тільки центральні банки.
Найбільш досконала, на нашу думку, система органів управління і контролю за банківською діяльністю склалася у Франції. Відповідно до чинного законодавства поряд з Банком Франції до органів банківського контролю і управління відносяться:
- Національна кредитна рада, яка виступає посередником у процесі функціонування банківської і фінансової систем. з питань банківської діяльності вона консультується з Урядом Франції та має право виносити попередження, а також порушувати розслідування зловживань. Вона щорічно надає Президенту і Парламенту Республіки доповідь про стан функціонування банківської і фінансової системи країни. Згідно з Законом “Про банки” до її складу входять представники адміністрації, парламенту, ділових кіл, профспілок, кредитних установ та експерти;
- Комітет по банківській регламентації, що розробляє та приймає нормативні акти з питань правового регулювання діяльності кредитних установ і затверджує обов’язкові для кредитних установ економічні нормативи та порядок ведення бухгалтерського обліку та звітності;
- Комітет кредитних установ, що видає акти застосування права, які мають індивідуальний характер, займається також реєстрацією кредитних установ, жорстко контролює законність їх створення.
