організаційних (об’єднання на тривалий або невизначений час), скільки на змістовних ознаках їх діяльності: отримання у незаконний спосіб доходів або інших економічних вигод, приховування протиправної діяльності від кримінального переслідування, вчинення або планування з цією метою актів насильства, залякування, впливу на політичні, громадські, адміністративні органи чи організації, юстицію, профспілки, підприємців і т.ін. [2]. Кримінальний Кодекс Італії (ст. 416, 416№) за змістовні ознаки злочинів об’єднань організованої злочинності кваліфікує витягування прибутку у сфері виробництва, обмін та споживання різних товарів і благ, активне використання державних та інших соціально-політичних структур, рекет, складні фінансові операції [3].
Поряд з цим, останніми роками у західних країнах все частіше констатується, що найбільш небезпечні злочинні угруповання не мають сталої чітко визначеної організаційної будови. Вони часто швидко змінюють її так само, як і напрями та організаційні форми діяльності заради більш раціонального та оптимального досягнення визначеної мети. Як свідчать практика та дослідження, саме кінцева мета справжньої організованої злочинності залишається незмінною — отримання високих та надвисоких прибутків у самий раціональний спосіб та бажано у короткий строк.
Відомий багатьом фахівцям в Україні американський професор Д. Албанезе визначає організовану злочинність як “постійно діюче злочинне підприємство, що працює раціонально для отримання прибутку через незаконну діяльність у тих сферах, на які існує найбільший суспільний попит” [4].
Ця важлива ознака організованої злочинності зберігається і за умов набуття нею транснаціонального характеру. За визначенням Інтерполу, під організованою злочинністю слід розуміти “будь-яку організацію або групу осіб, що займаються постійно міжнародною злочинною діяльністю, мета якої — отримання прибутку” [5]. Ще у році в документі Секретаріату ООН, підготовленому до проведення VІІІ Конгресу ООН із запобігання злочинності та ставлення до правопорушників, відмічалося, що організовані злочинні угрупування одержують фінансові прибутки та отримують владу через створення та експлуатацію ринків незаконних товарів та послуг [6]. Сьогодні в одній з рекомендацій Міжнародного семінару ООН щодо визначення організованої злочинності зазначається, що остання — це масове об’єднання стійких і керованих угруповань, для яких злочинна діяльність є промислом і які створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів як насильство, залякування, корупція і великомасштабні розкрадання [7]. У цьому визначенні органічно поєднано організаційні, змістовні, цільові та забезпечуючі ознаки.
В одному з останніх документів ООН — Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності, що підписана й Україною наприкінці 2000 р. (Палермо, Італія), — діяльність організованої злочинної групи вбачається у вчиненні одного або декількох серйозних злочинів (карається позбавленням волі на максимальний термін не менше чотирьох років або більш суворою мірою покарання — або злочинів, які визнаються такими у Конвенції, а її кінцева мета — у тому, щоб отримати прямо або опосередковано фінансову або іншу матеріальну вигоду (ст. 2 п. “а”) [8].
Аналіз наведених сучасних визначень організованої злочинності дозволяє виділити дві її змістовні ознаки: організована злочинна діяльність і спрямування останньої на отримання прибутків та надприбутків.
Розглянемо, чи існує можливість нормативного визначення зазначеного поняття.
У кримінальному праві категорія “злочинна діяльність” згадувалася ще у дореволюційні часи [9]. Іноді припускалося її ототожнення із злочинним діянням [10].
Кримінально-правова характеристика категорії “злочинна діяльність” принципово не змінилася у кримінальному праві і за часів незалежної України. Науково-практичні коментарі Кримінального кодексу 1960 р., підручники із Загальної частини кримінального права обмежувалися у цьому питанні визнанням стадій вчинення злочину за етапи підготовки і здійснення злочинної діяльності [11], віднесенням до попередніх етапів останньої готування до вчинення злочину і замаху на вчинення злочину [12]. Значно розширив застосування категорії “злочинна діяльність” Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України 2001 р. (власне, як і сам Кодекс). Проте у питанні співвідношення понять “злочинна діяльність” та “стадії вчинення злочину” Коментар далі повторення згаданих положень не пішов [13]. У деяких роботах цього періоду, присвячених стадіям вчинення злочину, категорія “злочинна діяльність” зовсім не згадується [14].
Наведене уможливлює дійти до певних висновків. Фахівці з кримінального права в Україні (як і в колишньому СРСР) використовують категорію “злочинна діяльність” при розгляді стадій вчинення злочину; наводять деякі її ознаки, проте визначення поняття “злочинна діяльність” не дають. Залишаються нез’ясованими, по-перше, достатність підстав для фактичного ототожнення злочину і злочинної діяльності, у тому числі розглядання злочину за діяльність; по-друге, обґрунтованість характеристики стадій вчинення злочину за злочинну діяльність та можливість зведення злочинної діяльності до стадій вчинення злочину і використання поняття “стадії” за замінник поняття “злочинна діяльність”.
Для відповіді на ці питання звернемося передусім до поняття “діяльність”, різновидом якої є злочинна діяльність.
У психології, якій первинно належить категорія “діяльність”, відмічається, що у самих загальних рисах — це усвідомлене (чим відрізняється від поведінки тварин) виявлення людської активності. На відміну від одноразового вияву останньої (вчинок), діяльність — це система пов’язаних між собою єдиною потребою, метою і послідовністю дій, вчинків, операцій, менш об’ємних діяльностей. Кожна з них має свій предмет, мотив та ціль. Але у сукупності їх спрямовано на реалізацію єдиної потреби та кінцевої мети [15]. Проте діяльність — це не сума навіть системно пов’язаних дієвих проявів. Актуалізація механізму свідомості програмує, спрямовує діяльність, контролює її здійснення [16]. Суттєва риса діяльності — її специфічне послідовне цілеутворення, що раціонально розгортається залежно від її поступу, умов здійснення, містить пристосування до них, а за потребою і можливістю — зміну останніх аж до досягнення кінцевої мети, яка полягає у зміні суспільних відносин в інтересах суб’єкту діяльності.
Розрізняють діяльність внутрішню (розумова, пізнавальна) та зовнішню (поведінка у суспільному оточенні); індивідуальну, колективну (спільну, групову) і масову; передуючу одному вчинку або багатьом діям; короткочасну, тривалу, постійну. Зовнішня діяльність, що має характер суспільного спілкування, підпорядкована нормам людського буття, у частині — правовим нормам. Звідси йдеться про правомірну та протиправну, у тому числі злочинну діяльність.
У сучасній українській психології реалізується спроба визначення злочинної діяльності. Стверджується, що це система діянь, визначених кримінальним законом як суспільно небезпечні, вчинених з прямим умислом, психологічно зумовлених загальним мотивом, реалізацію яких суб’єкт планує постановкою і досягненням