Для з’ясування сутності кіберзлочинів (комп’ютерних злочинів, злочинів у сфері застосування комп’ютерних інформаційних технологій) слід визначити сутність загального поняття злочину. У пункті 1 статті 11 КК дається загальне поняття злочину: “злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”.

Враховуючи важливість суспільних інформаційних правовідносин в умовах інформатизації, формування інформаційного суспільства у всьому світі і в Україні, законодавець у новому КК виділив зазначені суспільні відносини в окремий, умовно автономний родовий об’єкт кримінально-правового захисту та охорони. Це знайшло відображення в Особливій частині КК (Розділі XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж).

У статті 361 КК визначено основний вид таких злочинів — незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж. У статті 362 КК визначено такий вид комп’ютерних злочинів, як викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем за злочин визначено у ст. 363 КК.

Зазначений перелік статей, у яких інформація та автоматизовані комп’ютерні системи можуть бути предметом злочинного посягання чи засобом вчинення злочину, не можна вважати вичерпним.

Комп’ютерна інформація як предмет злочинних посягань може розглядатися і в інших видах злочинів, родові і безпосередні ознаки яких визначено у статтях різних розділів Особливої частини КК.

У дослідженні кіберзлочинності, на наш погляд, існує проблема визначення засобу чи способу вчинення злочину у середовищі такого соціотехнічного явища, як Internet, у зв’язку з чим знову виникає питання застосування аналогії стосовно співвідношення змісту понять.

На наш погляд, цей аспект має стати об’єктом правового регулювання на рівні законодавства за аналогією з друкованими засобами масової інформації — телебаченням, радіомовленням — і знайти відображення у майбутньому Проекті кодексу про інформацію, якщо розглядати Internet за ЗМІ.

Згідно з Розділом І Конституції України (Загальні засади), зокрема ст. 17, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу [2]. У зв’язку з цим як складова національної безпеки інформаційна безпека визначена окремим родовим об’єктом кримінального права. Одним з об’єктів інформаційної безпеки людини, суспільства, держави є державна таємниця. Суспільні правовідносини стосовно цього аспекта регулюються законами України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”.

Кримінально-правова охорона та захист інформації, що має статус державної таємниці, знайшла відображення у Розділі І Особливої частини КК — Злочини проти основ національної безпеки України. Крім Розділу І Особливої частини КК, кримінально-правовий захист та охорона суспільних відносин щодо державної таємниці здійснюється також на підставі положень Розділу XIV Особливої частини КК — Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Кримінально-правова охорона та захист прав людини є одним із юридичних механізмів реалізації державою визначених гарантій у Конституції, її зобов’язань перед громадянами України. Слід зазначити, що Особлива частина КК сформована відповідно до структури Конституції: після Розділу І, де визначаються загальні засади, Розділ ІІ визначає права, свободи та обов’язки людини, громадянина. Тобто, аналогічно побудовано і Особливу частину КК: після Розділу І, де визначено кримінально-правовий захист загальних засад конституційного ладу України у такій найважливішій його складовій, як національна безпека, розташовано Розділ ІІ, в якому визначено кримінально-правову охорону та захист людини, громадянина. На наш погляд, цей розділ повинен мати відповідну назву — Злочини проти безпеки людини, громадянина: життя та здоров’я особи. Така назва, з когнітологічної точки зору, буде мати більш визначений юридичний гіперзв’язок КК з Конституцією України.

У Розділі V Особливої частини КК визначається група кримінально-правової охорони та захисту прав людини — Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Формування інформаційного суспільства висуває проблеми, що стосуються розуміння у кримінальному праві змісту та сутності злочинів, зазначених у Розділі VI Особливої частини КК — Злочини проти власності. Відповідно до законів України “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію” “Про захист інформації в автоматизованих системах” та інших чинних законодавчих актів України інформація виступає об’єктом відносин права власності.

У зв’язку з цим виникає питання стосовно визначення сутності складових поняття “майно”. Парадоксальним є те, що поняття “майно”, як і поняття “власність” не визначені в жодному законодавчому акті України, але широко використовується у всіх галузях права.

З точки зору когнітологічного аспекту, поняття “майно” присутнє у правовідносинах на інтуїтивному, індивідуальному та суспільному рівнях. У традиційній теорії права поняття “майно” використовувалося за синонім понять “речі” або “матеріальні цінності”. В умовах інформаційного суспільства інформація стає провідною виробничою силою, товаром, що спонукає правознавців шукати нові підходи до розуміння поняття “майно” та “власність” і легально формулювати їх зміст.

Виникають легальні підстави для визначення двох форм майна: речі (матеріальні цінності) та інформація (інтелектуальна власність), що знаходить вираз (втілення) у речах. Виходячи із зазначеного гіперзв’язку, постає питання щодо застосування інформації як чинника (елементу) ознак злочину (предмета злочинного посягання) у статтях Особливої частини КК, де йдеться про делікти, в яких присутнє майно та власність.

Міжгалузевий комплексний інститут права власності має юридичний системний гіперзв’язок з іншим юридичним міжгалузевим комплексним інститутом — господарським правом. Механізм кримінально-правового захисту та охорони господарських правовідносин визначено у кримінальному законодавстві. Таким чином, з кола злочинів, що є суміжними зі злочинами у сфері відносин права власності, можна виділити злочини, передбачені у Розділі VII Особливої частини КК — Злочини у сфері господарської діяльності.

Умовно визначену міжгалузеву інституцію права згідно з вітчизняною доктриною права утворює екологічне право. Воно, будучи