Переорієнтація стратегії боротьби з незаконною міграцією в Україні на роботу “на дальніх підступах”

З метою боротьби з організованими формами незаконної міграції останнім часом в Україні послідовно вживається цілий комплекс організаційно-практичних заходів. При цьому діяльність відповідних державних суб’єктів, які беруть участь у протидії цьому найбільш поширеному в нашій країні різновиду міжнародної організованої злочинності, здійснюється за різноманітними напрямами: удосконалення чинного законодавства; активізації міжнародного співробітництва; посилення режимних заходів; знешкодження організованих злочинних угруповань, що здійснюють постачання нелегальних мігрантів з країн Південно-Східної Азії, Близького та Середнього Сходу до Західної Європи через територію України.

Однак, незважаючи на досягнуті певні позитивні результати (за останні 2 роки в Україні щорічно затримується кілька десятків тисяч незаконних мігрантів та приблизна така ж їх кількість не пропускається через державний кордон; виявляється та припиняється діяльність понад 100 організованих злочинних угруповань, що діють на території України; понад 200 організаторів та пособників з їх складу притягуються до кримінальної відповідальності за стст. 19 і  КК України і т.ін.), аналіз стану міграційних процесів свідчить, що за вказаний період суттєвих позитивних зрушень у бік зниження гостроти проблеми використання іноземцями території нашої держави з метою незаконної міграції до Західної Європи не відмічається.

Більш того, інтенсивність міграційних потоків через територію України на сьогодні має тенденцію до зростання.

Так, тільки за 10 місяців 2000 р. у встановленому порядку до України в’їхало понад 40 тис. громадян країн Південно-Східної Азії і Близького Сходу. Підтверджених даних про їх виїзд з України не існує. У той самий час, за оцінками вітчизняних фахівців, лише 30незаконних мігрантів потрапляють в Україну легальним шляхом, інші — нелегально.

На наш погляд, однією з найбільш вірогідних причин ситуації, що складається, є зосередження головних зусиль стосовно протидії незаконній міграції безпосередньо на своїй території, в той час, як основний акцент має робитися на опануванні ситуації навколо неї. При цьому основною метою діяльності держави на даному напряму повинно бути врешті-решт максимальне зниження інтенсивності міграційної “хвилі”, що йде через Україну.

Для визначення конкретних форм, методів, сил і засобів, що можуть бути застосованими Україною для досягнення вказаної мети, передусім доцільно звернути увагу на досвід країн Західної Європи з розробки та реалізації основних положень національних концепцій з протидії незаконній міграції, які, будучи кінцевою метою намагань мігрантів, залишаються найбільш зацікавленими суб’єктами боротьби з цим явищем.

Аналіз інформації щодо тактики дій відповідних відомств країн — членів (кандидатів до вступу) Європейського союзу по боротьбі з незаконною міграцією свідчить про те, що поряд із заходами, які вживаються безпосередньо на власній території, лейтмотивом їх діяльності останнім часом стає робота на так званих “дальніх підступах”, тобто робота з країнами-постачальниками та країнами транзитного переміщення нелегальних мігрантів.

Основними зовнішніми та внутрішніми факторами, що обумовили запровадження саме такої форми протидії нелегальній міграції, були:

утворення стійких каналів незаконного переміщення мігрантів з країн-постачальників (передусім з Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, Африки, деяких балканських і кавказьких країн, України, Росії та Білорусі) та взяття їх під контроль організованими міжнародними злочинними угрупованнями;

значна територіальна віддаленість країн-постачальників незаконних мігрантів від зони ЄС та існування значної кількості транзитних країн;

неспроможність або небажання урядів країн-постачальників чи країн транзитного прямування здійснювати ефективну боротьбу з незаконною міграцією;

необхідність у зв’язку з цим самостійної діяльності на територіях інших країн, в тому числі й з метою ефективної протидії міжнародним організованим злочинним угрупованням, виходячи з їх структури та механізму функціонування, за каналами нелегальної міграції;

наявність в країнах ЄС достатніх матеріально-фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення реалізації відповідних заходів, а також висококваліфікованих фахівців, спроможних ефективно вирішувати поставлені завдання.

На жаль, наявної інформації недостатньо для повного встановлення основних методів роботи членів ЄС по країнах-постачальниках нелегальних мігрантів, особливо у частині, що стосується встановлення та припинення діяльності членів міжнародних організованих злочинних угруповань, що діють безпосередньо на територіях зазначених країн. Відомі лише такі форми, як посилення роботи з персоналом філій авіакомпаній, що дислокуються у цих країнах, з метою попередження незаконних перевезень потенційних нелегальних мігрантів (наприклад, “Луфтганза”, Німеччина), профілактичні заходи з позицій закордонних дипломатичних представництв західноєвропейських держав стосовно доведення до місцевого населення інформації про умови прийому та працевлаштування легальних мігрантів, а також збір інформації щодо криміногенної обстановки у сфері незаконної міграції співробітниками офіційних регіональних відділень національних організацій з питань контролю та протидії нелегальній міграції.

Проте більш відомими є форми і методи роботи європейських країн з протидії нелегальній міграції “на дальніх підступах” по країнах транзитного прямування мігрантів, в тому числі й по Україні.

Можна виділити такі основні напрями їх діяльності.

1. Робота з “наближення” національного, в першу чергу кримінального законодавства транзитних країн, до західноєвропейських стандартів.

Зрозуміло, що уніфікація кримінального законодавства є необхідною, в першу чергу для унеможливлення уникнення злочинців від покарання за вчинений злочин шляхом використання розбіжностей (наприклад, щодо визначення складу злочину та призначення за нього покарання) у кримінальних кодексах країн, на територіях яких злочин вчинено. З урахуванням міжнародного характеру організованих злочинних угруповань, контролюючих процес незаконної міграції, це завдання стає вкрай необхідним для здійснення ефективної протидії злочинцям.

Очевидно, що одним з наступних кроків у даному напряму стає уніфікація деяких аспектів кримінально-процесуального законодавства з метою збору та використання доказів протиправної діяльності членів міжнародних організованих злочинних груп.

2. Організація, фінансування та проведення різноманітних міжнародних заходів (науково-практичні конференції, семінари, наради, стажування, навчання) з метою координації та розробки спільних заходів з протидії нелегальній міграції, поширення рівня професійної підготовки представників державних органів транзитних країн, які беруть участь у боротьбі з нелегальною міграцією, у тому числі співробітників правоохоронних відомств.

3. Матеріально-технічна допомога державним структурам, які беруть участь у боротьбі з нелегальною міграцією.

Зокрема, виділяються кошти на обладнання таборів для тимчасового перебування затриманих нелегальних мігрантів, надається необхідне обладнання поліцейсько-військовим формуванням, що здійснюють функції з фізичної охорони національних кордонів (засоби зв’язку, автомобілі, прилади виявлення людей у закритих приміщеннях, обчислювальна техніка та програмні засоби для її