Проблеми виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються в офшорних зонах
Загальна кількість офшорних зон у світі визначається дуже умовно. Процес їх виникнення та зникнення є відносно динамічним. Фахівці сьогодні називають понад 60 стійких комплексних офшорних центрів, де традиційно функціонують офшорні компанії.
З європейських офшорних центрів найбільш відомі Гібралтар, Ліхтенштейн, Андорра, Монако, острови Джерсі, Гернсі, Сарк, Кіпр, Мальта, Мен; у Центральній Америці – Панама, Коста-Ріка, Бермудські, Віргінські, Багамські Острови, Кайман, Барбадос, Антигуа і Барабуда, а також острови Теркс і Кайокс, Аруба, Кюрасао.
На Африканському континенті найбільшими офшорними зонами є Ліберія та Маврикій. Тихоокеанський регіон представлений Науру, Фіджі, Західним Самоа; Південно-Східна Азія – Гонконгом та малайзійським островом Лабуан. У зоні Перської затоки найбільший офшорний центр знаходиться у Державі Бахрейн.
У кругообігу грошових коштів офшорна зона є головним фільтром, де “відмиваються брудні” гроші, що отримано від торгівлі людьми, наркотиками, , контрабандною зброєю. Процес легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, має таку схему. Спочатку “брудні” кошти “підмішуються” до “чистих” через сфери з послабленим податковим контролем – казино, шоу-бізнес, нічні клуби, реклама. Після цього готівкою або з цінними паперами кошти доставляються в офшорні зони (частіше на більш-менш законних підставах). Пізніше через офшорні банки за допомогою платіжних електронних систем грошові кошти переказуються до країни з підвищеною банківською конфіденційністю – до Гонконгу, Швейцарії, Сінгапуру. І тільки після зазначених операцій “очищені” чи “відмиті” кошти потрапляють до міжнародного фінансового обігу. Офшорні юрисдикції “зацікавлені” не тільки у грошових коштах, але й у нелегальному товарі – не даремно більшість офшорних зон розташовано на островах, а острови – на перехресті шляхів торгівлі наркотиками (Карибський басейн), або контрабанди зброєю (Середземне море). Кораблі, що заходять в офшорні порти, звільнено від митного контролю, плата за постій є суто символічною.
Ідея “офшору” нічого кримінального та незаконного в собі не містить. Більш того, подібні схеми дійсно допомагають у послабленні тягаря податків, але абсолютно уникнути їх не дозволяють.
Саме поняття “offshore” означає “поза берегом”. Офшорні зони з’явилися на економічній карті Світу приблизно у 60-ті роки, коли виникла концепція вільних економічних зон. Необхідно зазначити, що офшори мають велику кількість переваг, які вигідно відрізняють їх від інших (неофшорних) зон. Всіх їх можна об’єднати поняттям “валютно-фінансовий режим найбільшого сприяння”. Це і пільгове оподатковування, і вільний вивіз прибутку, і м’який валютний регламент, і “митний рай” для іноземних інвесторів. Не останню роль відіграє для потенційного клієнта зони низький поріг статутного капіталу. Найчастіше він тільки декларується, але реально не сплачується. Податок з прибутку в деяких офшорних зонах складає зазвичай 1 – 2 % або заміщається невеликим (до 1000 дол. США) внеском, що не залежить від розміру прибутків.
Бізнесменів та фінансових “ділків” офшор приваблює своєю стабільністю. Зазвичай, у подібних фінансових анклавах цикл стабільності розтягнуто на 10 – 25 років. Тобто, бізнесмен може бути упевнений, що протягом зазначеного періоду в обраній зоні не відбудеться непередбачених несприятливих змін у політичному ладі, законодавстві та макроекономічних тенденціях.
Ще одним плюсом офшорної зони є конфіденційність інвестицій. Особистості власників фірм не розголошуються. Процедуру їх реєстрації спрощено до максимуму. Але слід зауважити, що згідно із законодавством, чинним в офшорній зоні, розкривати анонімність інвестицій можна лише у разі кримінального переслідування інвестора. Але у деяких офшорних зонах акції випускають “на пред’явника”, тому власники компаній залишаються, як правило, у “тіні”.
Іноді ліберальність законодавства деяких офшорних зон не наближається до анархії. У деяких країнах кваліфікується за злочин порушення митного, валютного та податкового законодавства. Переважно від фірм не вимагаються податкові декларації, зовнішній аудит, звіт стосовно рахунків. Рахунки ж фірми можуть бути перевіреними лише за рішенням власників. Єдиною формою звітності для багатьох компаній є щорічний фінансовий звіт.
Останнім часом в офшорному бізнесі намітився ряд “неприємних моментів”, що відштовхує значну кількість ділових структур. Наприклад, органи фінансового контролю Сполучених Штатів Америки та Європи уважно відстежують всі угоди за участю офшорного капіталу. Крім того, в деяких країнах набуває чинності спеціальне законодавство щодо зниження податкових втрат від подібних фірм. До офшорних компаній з крайньою недовірою ставляться також державні та банківські структури, що спричиняє труднощі з кредитуванням.
Проте, у 90-ті роки кількість офшорних компаній у світі становило вже кілька сот тисяч із сукупним обігом понад трлн дол. США [1].
Виникає природне питання, яку роль виконують у цьому процесі контролюючі органи? На жаль, самостійно працювати їм важко, якщо взагалі це можливо, тим більше боротися з відтоком фінансових ресурсів та матеріальних цінностей за кордон. Слід зауважити, що різноманітне розкрадання є масштабними. Розкривати злочини такого виду складно. Як правило, діяльність злочинців, які здобули свої капітали злочинним шляхом та переправили їх за межі України, потрапляє в поле зору правоохоронних органів лише через деякий час після вчинення злочину. Злочинець встигає виїхати за кордон. Саме з цієї причини при величезних відтоках коштів з України вдається повернути лише мінімум.
Вважаємо, що одними законодавчими актами у цьому разі не обійтися. Необхідні кардинальні рішення: по-перше, держава має максимально запобігти незаконному збагаченню та вивозу коштів з України; по-друге, має діяти експертиза договорів; по-третє, необхідним є чіткий перелік випадків, коли кожна особа зобов’язана подавати декларацію щодо прибутків, контроль за ними, врешті-решт, необхідно передбачити кримінальну відповідальність за легалізацію “тіньових” прибутків. В іншому разі всі вжиті заходи виявляються неефективними.
Практика офшорного бізнесу