Права власності економісти розглядають дещо інакше, ніж юристи. Коли економіст говорить про права власності на ресурси, він при цьому має на увазі щось дуже близьке до так званих «правил гри». Будь-який вид діяльності чи процес — бізнес, діяльність уряду, навчання, дорожній рух, гра у футбол або шахи — не можуть відбуватися, якщо учасники не знають правил і не погоджуються в основному їх дотримуватися. Певні правила гри, що відомі її

учасникам, визначають і координують більшість стосунків у суспіль-стві. В таких іграх, як футбол чи шахи, правила передбачають: хто який хід може зробити та які санкції застосовують у разі порушення правил гри. Таку ж роль виконують правила і в економіці.

Значення власності для економіки полягає в тому, що саме вона встановлює значну і найважливішу частину правил поведінки госпо-дарюючих суб'єктів. Так само, як у звичайних іграх правила установ-люють, хто, за яких обставин і який хід може зробити, так і в економіці права власності визначають, що кому належить.

Права власності в економіці — це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом витрат та вигод, що супроводжують це використання.

Люди поводять себе в економіці саме так, а не інакше, керуючись сподіваннями, які визначають чинні права власності. Прикладом на підтвердження цього є використання землі як економічного ресурсу. Земля може бути власністю держави, общини або окремої особи. Ефективність її використання при цьому буде різною. За общинної власності плати (ренти) за користування землею не встановлюють. Через це землю використовують надто інтенсивно, що призводить до її виснаження.

Упродовж кількох століть існування общинної власності пасови-ща були відкриті для всіх членів общини. Кожен власник худоби намагався утримувати її якнайбільше. Використання землі як обме-женого економічного ресурсу було ефективним доти, доки через постійні війни, браконьєрство та хвороби тварин їхня чисельність підтримувалася у межах, значно нижчих від кормової продуктивності пасовищ. Проте з плином часу общинна власність на землю почала гальмувати підвищення ефективності тваринництва. Кожен власник худоби намагався максимізувати власну вигоду, збільшуючи чисель-ність стада. Стада безперервно зростали, а площі земель під пасовищами залишалися незмінними. Це призвело до падіння ефективності тваринництва, бо почав діяти уже відомий нам закон спадної віддачі. Общинна власність вичерпала себе і поступилася місцем приватній власності на землю.

Коли за користування обмеженим благом не стягують плату, відбувається помилковий розподіл ресурсів або навіть зловживання ними. У прикладі з общинною власністю ренту не брали з тих, хто

випасав свою худобу на пасовищі, яке було в общинному володінні. Це призвело до надмірного витоптування травостою і навіть до зниження родючості грунту. У XIII ст. розпочалося так зване обго-роджування общинних земель в Англії та зосередження більшості площ у руках приватних осіб. Процес заміни общинної власності на приватну відбувся і в інших країнах. Зміна права власності на землю зумовила зміну правил гри в авангардному секторі цих країн, що виявилося у подальшому зростанні ефективності аграрного вироб-ництва. Україна, перебуваючи у складі СРСР, змушена була піти іншим шляхом — шляхом запровадження повної державної влас-ності на землю, що виявилося хибним.

Отже, чинні права власності визначають правила гри в економіці.

Список використаної літератури

Юридичний словник-довідник. – К., 2000.

Гаршин С.М. Право власності на Україні. // Галицькі контракти. – 2001. - №3.

Березун І.С. та ін. Юридичні проблеми сьогодення. – К., 2000.