2) точне і достовірне визначення юридичного значення всіх фактичних обставин вчинених протиправних дій і особистості порушника;

3) правильний вибір норми та з’ясування її змісту і значення.

Не здійснюючи детальне з’ясування передумов кваліфікації, відзначимо лише їх вплив на встановлення і оцінку фактичних обставин вчинення адміністративного делікту, що мають юридичну значущість, на пошук відповідної адміністративно-правової норми з метою з’ясування її змісту та подальшого застосування.

Аналіз практики притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні діяння свідчить, що найбільш суттєвими помилками з боку правозастосовувачів є помилки у кваліфікації діянь. Саме вони спричиняють суттєвий відсоток порушень законності при реалізації антикорупційного законодавства.

Першим кроком у здійсненні кваліфікації корупційного адміністративного делікту є встановлення його об’єкта.

Суттєвою проблемою кваліфікації за об’єктом є детермінація відносин зазіхання за таким критерієм, як “виконання функцій держави”. Суб’єкти юрисдикції повинні враховувати, що відповідальність за незаконне одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”) настає за умови вчинення зазначених дій у зв’язку з виконанням функцій держави.

Так, секретар виконавчого комітету Луківської сільської ради Ю., зловживаючи своїм посадовим становищем, з метою незаконного одержання пільг щодо плати за користування електроенергією та іншими послугами переоформила будинок, який за правом власності належав її чоловіку М., на ім’я свекра – П., котрий користується пільгами як учасник бойових дій, і внесла до погосподарської книги дані про те, що головою вказаного господарства є П., прописаний у будинку. Дії Ю. були кваліфіковані як корупційні та її притягли до адміністративної відповідальності за п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.

У даному разі помилковою виявилася кваліфікація об’єктивної сторони діяння. Як бачимо з матеріалів справи, Ю. прописала П. у будинку, який належав за правом власності М., на підставі письмової заяви М. У результаті вступила в дію Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”» від 16 лютого 1994 р. № 94, згідно з якою передбачені цим Законом пільги щодо оплати житла та комунальних послуг надаються особам, на яких поширюється дія Закону, незалежно від того, хто є наймачем, і від форми власності житлового фонду.

Таким чином, Ю. користувалася пільгами не у зв’язку з використанням службового становища при виконанні функцій держави, а зовсім на інших і законних підставах. Оскільки Ю. не вчинила жодної з дій, передбачених п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”, її безпідставно визнано винною за цим Законом.

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих і т. ін. У той самий час одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.

Коли протиправні дії особи містять ознаки, передбачені і Законом “Про боротьбу з корупцією”, і КУпАП чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що передбачає адміністративну відповідальність, дії винного необхідно кваліфікувати за відповідною статтею Закону.

При вчиненні особою двох або більше корупційних правопорушень, передбачених Законом, остаточно стягнення визначається за правилами ст. 36 КУпАП. У цьому разі до основного стягнення приєднується додаткове, передбачене відповідною нормою Закону. Наприклад, при вчиненні корупційного діяння та умисному невиконанні обов’язків по боротьбі з корупцією призначається основне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ст. 11 і додаткове у вигляді заборони займати посади в державних органах та їх апараті – за ст. 7 Закону.

Наступним кроком у забезпеченні адміністративно-правової кваліфікації корупційних дій є визначення й аналітичне зіставлення ознак об’єктивної сторони делікту з відповідними ознаками складу делікту.

Проблема полягає у відмежуванні незаконного одержання матеріальних благ від таких, що Законом не забороняються. Правозатосовчим суб’єктам необхідно враховувати, що об’єктивна сторона корупційних діянь, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону, полягає в незаконному одержанні матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг у будь-якому вигляді. Для настання відповідальності за цією нормою Закону не має значення, чи вчинила особа певні дії (або бездіяльність) на користь того, хто надав матеріальні блага, послуги, пільги чи інші переваги, чи настали від цих діянь певні наслідки. Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається.

Корупційне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, а порушення спеціальних обмежень – з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності. Відповідальність за нього настає незалежно від одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Суб’єкт корупційного правопорушення підлягає відповідальності за сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької, зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності, а також в одержанні ними субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг (п. “а” ч. 1