Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства і т. ін., у передачі споруд, обладнання, в організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.

Під сприянням зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів і т. ін.

Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти, зокрема, діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань і т. ін.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, не пов’язане з використанням свого службового або посадового становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п. “а” ч.1 чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. юридична особа чи громадянин набувають статусу суб’єкта підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації та отримання відповідного свідоцтва. З цього приводу потрібно мати на увазі, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права самостійно, через представника або підставних осіб входити до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств і т. ін., організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Виняток з цього правила становлять випадки, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє її інтереси в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Не може визнаватися за правопорушення, пов’язане із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду жюрі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

За змістом пункту “б” частини 1 статті 5 Закону під виконанням роботи на умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. Не визнається сумісництвом наукова, викладацька, творча діяльність. При з’ясуванні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, потрібно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” від 3 квітня 1993 р. № 245, Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43) та доданим до зазначеного Положення Переліком робіт, які не є сумісництвом.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) тягне відповідальність не за Законом, а за ст.164 КУпАП.

Правопорушенням, передбаченим п. “б” ч. 3 ст. 5 Закону, визнається будь-яке неправомірне втручання посадової особи в діяльність іншої посадової особи чи державного органу з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень. Під втручанням слід розуміти умовляння, шантажування, залякування, погрози, заяви про розголошення відомостей, що компрометують особу і т. ін.

Забезпечення адміністративно-правової кваліфікації неможливе без установлення суб’єкта корупційного делікту. Проблемним питанням цієї частини кваліфікації є ідентифікація особи, що вчинила відповідні дії з ознаками суб’єкту відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, які зафіксовані в Законі.

Суб’єктами відповідальності за скоєння адміністративних корупційних деліктів є: державні службовці; депутати всіх рівнів; сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад; військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу) та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону “Про боротьбу з корупцією”).

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів – за ст. 10; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, – за ст. 11. Крім названих осіб, до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки, посадові особи Податкової адміністрації та податкової міліції, Митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р., а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.

Правозастосовувачі повинні враховувати, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також, – чи присвоєно