Холдингові схеми за участю європейських компаній стали більш ефективними. Згідно з багатьма європейськими податковими угодами мінімальна планка податку “у джерела” складає 5–10 %. Після прийняття директив втрати холдингів “у джерела” скорочуються до нуля (при дотриманні умов директив). Наприклад, відповідно до податкових угод Великобританії з Бельгією, Нідерландами, Францією, Італією і Люксембургом податок “у джерела” складає 5 %. Нові директиви ці втрати взагалі усувають.

Такі нововведення віднесли за податковим статусом дочірню фірму в Європі до положення філії. З податкової точки зору, вони стали практично еквіваленті (раніше вибір між ними вимагав особливого обґрунтування). У результаті введення директив переказ капіталів у формі дивідендів у деяких випадках став більш перспективним  порівняно з переказом доходів від продажу активів. При плануванні інвестиційного проекту звичайно розглядаються обидва варіанти: реалізацію доходів шляхом наступного продажу активів (доход – capital gains – звичайно включається в оподаткований прибуток) і переказ прибутків у формі дивідендів (його умови покращилися завдяки директивам). Раніше пріоритет мав, як правило, перший варіант.

Зросла ефективність європейських “міксерних” схем. Схеми цього типу застосовуються у разі, коли проміжний холдинг чи закордонну штаб-квартиру розташовано у Великобританії. Система “податкового кредиту” цієї країни забезпечує повернення закордонних податкових втрат дочірніх фірм холдингу, що здійснюється конкретно для кожної країни. Таким чином, якщо дивіденди від компанії в Ірландії (податок 10 %) та Німеччині (50 %) “змішуються” у проміжному холдингу в Нідерландах, то ефект “податкового кредиту” у Великобританії буде більш позитивним.

Директиви сприятливо позначилися на положенні холдингових компаній у Нідерландах. Дивіденди виключалися з податкової бази нідерландських компаній і раніше. Однак для цього необхідною була “кваліфікована участь” (25 %). Вкладення повинні були мати не “портфельний”, а “активний” характер. Тепер цю умову по відношеню країн ЄС усунено.

Директиви 90/436/ЄС і 90/435/ЄС доповнює Директива 90/ 434/ЄС (Mergers Directive). Вона регулює та уніфікує умови конструювання холдингових об’єднань у Європі. Її дії поширюються на “злиття” і “поділ” компаній, переказ активів, обмін акцій. Зміст цієї директиви полягає в тому, що звільняються від оподаткування прибутки, які нараховуються податковими інспекціями при проведенні такого роду операцій. Зокрема, акції у процесі злиття, поділу та продажу активів у деяких випадках можуть обмінюватися за номінальною вартістю. Інший варіант, що може вибрати підприємець, полягає в тому, що при проведенні такого роду операцій на європейській арені усувається подвійне оподатковування.

На відмінність від холдингів, що оперують інвестиційними капіталами, фінансові компанії використовуються для переказу фінансових ресурсів у вигляді кредитів і відсотків по них.

У загальному вигляді операції фінансових фірм мають такий вигляд. Фінансова компанія залучає позикові кошти від материнської компанії і видає кредит незалежним особам чи іншій дочірній фірмі материнського холдингу. Використання посередницьких фірм дозволяє значно знижувати податкові втрати, пов’язані з переказом кредитних ресурсів з однієї країни до іншої. Фінансові компанії створюються в юрисдикціях, що представляють спеціальні податкові пільги, які полегшують діяльність фінансових компаній. Часто використовується комбінація з фірми в “податковій гавані” та фінансової компанії в країні, що має сприятливі угоди про усунення подвійного оподатковування. Фінансова компанія, розташована в районі зі сприятливими податковими умовами ввозу і вивозу відсотків, отримала у діловій практиці назву “провідна”. “Оптимальна” юрисдикція для розміщення фінансової компанії повинна відповідати зазначеним нижче вимогам:

надання фінансовим компаніям офіційного права проведення кредитних операцій;

наявність широкої мережі податкових угод, зниження податку на “у джерела” на банківський відсоток (як правило, до 0);

пільгові принципи оподатковування кредитної “маржі” – різниці відсотків за отриманими і виданими кредитами.

За фінансову компанію може виступати будь-яка офшорна фірма. Обмеження сфери діяльності офшорної компанії у податкових “гаванях” звичайно відсутні (вони стосуються виключно ліцензованих видів діяльності – депозитної, страхової та т.ін.). Однак фінансова компанія в офшорній зоні має істотні недоліки. Головна з них полягає в тому, що відсотки за кредит, виданий офшорною компанією, підлягають оподатковуванню “у джерела” у повному обсязі.

Таким вимогам частково відповідає багато юрисдикцій. Однак, найбільш сприятливою країною для реєстрації фінансових компаній є Нідерланди, мають у своєму розпорядженні велику кількість податкових угод, більшістю з яких не передбачено податку “у джерела” на спрямований сюди відсоток по позичках. Процентна “маржа” до визначеної межі цілком виключається з оподатковування. Але оподатковуваний прибуток не може бути нижчим за визначену величину – 0,25 % суми кредиту.

Частина ресурсів материнської компанії розміщується в офшорній зоні. Офшорна компанія передає їх у вигляді кредитів фінансової компанії, яка кредитує материнське підприємство. На останньому етапі податкова економія досягається за рахунок усунення податку “у джерела”, що передбачено податковою угодою з державою, де розташоване материнське підприємство, і Нідерландами. Крім того, діє ряд пільг з рефінансування довгострокових кредитів інвестиційного характеру, отриманих з-за кордону. Дана схема дозволяє найбільш ефективно використовувати ресурси закордонних дочірніх фірм для фінансування бізнесу в материнській юрисдикції чи будь-якій іншій країні, якщо у Нідерландах з нею діють вигідні податкові угоди.

У світовій корпоративній практиці часто зустрічаються фінансові установи банківського типу, що не є банками