Законодавство України передбачає:*

цивільно-правову відповідальність (ст. 234 Цивільного кодек-су УРСР, ст. ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів»);*

адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 156-1, 167-172, 188-2, 244-4 та інші норми Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення);*

фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»);*

кримінальну відповідальність (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-no купців.

Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості.

Закон України «Про захист прав споживачів» (ч. 2 ст. 17) вста-новлює, що право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної това-рами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кож-ним потерпілим споживачем незалежно від наявності договірних відносин із виготівником (виконавцем, продавцем).

Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботи, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат робо-ти) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переда-ний за договором міни або оренди та ін.

Крім того, право на відшкодування шкоди мають не тільки гро-мадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за до-говором, але і будь-який інший громадянин, який постраждав у ре-зультаті використання товару (результату роботи) його власником.

Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне вико-нання договірного зобов'язання спричинює для заподіювача шкоди чи боржника певні невигідні для них майнові та інші правові наслідки, в тому числі цивільно-правову відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність та інші негативні для порушни-ка правові наслідки полягають у застосуванні до нього таких приму-сових санкцій:*

стягнення завданих потерпілому збитків;*

стягнення з порушника штрафних санкцій;*

присудження обов'язку виконати зобов'язання в натурі;*

вилучення майна у боржника на користь кредитора для по-криття заборгованості;*

застосування до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого.

Основною і універсальною формою цивільно-правової відпові-дальності вважається відшкодування збитків, стягнення яких передба-чене законом. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу УРСР під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або по-шкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Важливе значення для виявлення санкцій цивільно-правової відповідальності має встановлення конкретних їх ознак. Так, існує чотири ознаки юридичної відповідальності:

а) вона є формою державно-примусового впливу на порушників норм права;

б) вона застосовується до осіб, що вчинили правопорушення;

в) вона застосовується лише уповноваженими державними або іншими органами;

г) вона передбачає застосування лише тих санкцій, які є мірами цивільно-правової відповідальності.

Для покладення відповідальності необхідно встановити правову підставу, яку утворює сукупність певних умов. Так, для застосуван-ня такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків, не-обхідно встановити:*

наявність майнових збитків;*

протиправну поведінку (бездіяльність) боржника;*

наявність причинового зв'язку між протиправною поведінкою боржника і заподіяними збитками;*

вину боржника.

У своїй сукупності перелічені умови формують склад цивільно-го правопорушення, який є правовою підставою для застосування цивільно-правової відповідальності.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протя-гом гарантійного або інших термінів, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право на власний розсуд вимагати від продавця або виготівника:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перера-хуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він за-знав.

Позитивним аспектом у наведеній нормі є те, що покупець на власний розсуд визначає, яку з перелічених вимог він пред'являти-ме до продавця (виготівника), тобто він має можливість обрати ту вимогу, задоволення якої його найбільше влаштує.

Аналізуючи ст. 14 Закону України «Про захист прав спожи-вачів», можна дійти висновку про те, що товаром неналежної якості є товар, який має недоліки або ознаки фальсифікації, виявлені про-тягом гарантійного або інших термінів, установлених обов'язкови-ми для сторін правилами чи договором. Однак таке визначення та-кож не розкриває повністю зміст поняття «річ неналежної якості». І лише завдяки аналізу ст. 12 Закону України «Про захист прав спо-живачів», у якій визначається право споживача на належну якість товарів, неналежну якість товарів можна тлумачити як їх невідповідність вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації продавця про них.

У теорії кримінального права недоброякісною визнається про-дукція, що не відповідає вимогам, які характеризують її властивості, тобто продукція, виготовлена з порушенням затверджених для неї стандартів, норм і правил, в результаті чого така продукція або вза-галі не може бути використана за її цільовим призначенням, або ви-магає істотної переробки11 Див: Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. – К., 1995. – с. 431-433..

Необхідно зупинитись на понятті «істотний недолік»; у преам-булі Закону України «Про захист прав споживачів» окремо виділе-но істотні недоліки товару.

Так, «недоліком» взагалі вважається окрема невідповідність товару (роботи, послуги) вимогам