Курсова робота

з цивільного та сімейного права

тема: Юридичні особи як суб’єкт цивільних правовідносин.

План.

1. Поняття юридичної особи та її ознаки. |

3

2. Порядок виникнення, припинення та реорганізації юридичних осіб. |

10

3. Види юридичних осіб. |

20

4. Список використаної літератури |

31

1. Поняття та ознаки юридичної особи

Суб’єктами цивільних правовідносин та носіями майнових та особистих немайнових прав і обов’язків можуть виступати не тільки фізичні особи, але й різні колективні утворення, а саме господарські товариства, підприємства і організації, виробничі та споживчі кооперативи та інші. Але для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб’єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак, так званим, статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак в них діє об’єднана людська воля і об’єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. В силу цього за юридичною осо-бою і визнається можливість бути суб’єктом права.

Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей.

Дія юридичної особи обумов-лена товарно-грошовими відносинами, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. Наділен-ня підприємств і об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб’єкта цивільних прав і обов’язків.

Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст.23 ЦК України:

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді.

З цього визначення можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

Організаційна єдність.

Юридична особа — це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної сис-теми істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.

Наприклад, у складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі територіальне відокремлені:

відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу за-кріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

Наявність відокремленого майна.

Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоя-щих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і ко-лективних утворень належить їм на праві власності. У державних підприємств є пра-во повного господарського відання належним їм майном, а у дер-жавних установ — право оперативного управління (ст.38 Закону «Про власність»). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.

Виступ у цивільному обороті від свого імені.

Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі дові-реності). Так, спілка (об’єднання) кооперативів може представ-ляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також в міжнародних організа-ціях.

Здатність нести самостійну майнову відповідальність.

Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну май-нову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями.

Відповідно до ст.203 ЦК України:

В разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка, відповідно до ч. І ст.179 ЦК України:

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналеж-ного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення ви-конання.

Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність», ст.32 ЦК та іншими актами законодавства України може бути звернене стягнення. Держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов’язаннях держави.

Умови і порядок відпуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути по-крита за рахунок їх кошторису, встановлюються законодавчими актами (ст.33 ЦК). Відповідно до п.3 ст.39 Закону «Про власність» державна установа (організація) відповідає по зобов’язаннях грошовими коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності коштів відповідальність по