зобов’язаннях державної установи несе власник відповідного майна (держава чи автономна республіка, адміністративно-територіальна одиниця). Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає по зобов’язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає по зобов’язаннях організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного об’єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооперативної або громадської організації та її членів. Для окремих видів кооперативних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організації по її зобов’язаннях (ст. ст. 35—36 ЦК України).
Здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітраж-ному чи третейському суді.
Широка участь господарських організацій в майнових і особистих немайнових відносинах, мож-ливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільною спо-ру.
Згідно з ч. 2, ст.102 ЦПК України:
Сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.
Сторонами у спорах, які розглядаються арбітражним судом, можуть бути підприємства, установи та організації, які є юри-дичними особами, а також їхні вищестоящі органи, інші дер-жавні органи (ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу Украї-ни). Оскільки в третейському суді розглядаються спори, відне-сені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них мо-жуть бути лише організації, наділені правами юридичної особи.
Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише ра-зом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридич-ної особи відносять іноді право організації мати рахунок в бан-ку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберіган-ня своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з інши-ми організаціями. Цей обов’язок стає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи.
1.1. Правоздатність юридичної особи
Як суб’єкт майнових і особистих немайнових відносин юри-дична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні правоздатність і дієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність. А саме:
Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності.
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Тобто правоздатність юридичної особи виникає з моменту її дер-жавної реєстрації (ст. ст. 5, 6 Закону про підприємства), а у ви-падках, передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»), — з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.
Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України), то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. І ст.26 ЦК. України).
У сьогочасних умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, гос-подарських товариств, кооперативів як основної виробничої лан-ки народного господарства. Так, відповідно до ст.1 Закону про підприємства незалежно від форм власності на засоби вироб-ництва та інше майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими акта-ми України і відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається Законом «Про підприємництво», підприємство може займатися лише на основі спеціальною дозволу (ліцензії).
Цивільні права та обов’язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п.1 ст.21 Закону «Про підприємства в Україні» зазначається, що відноси-ни підприємства з іншими підприємствами, організаціями і гро-мадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета до-говору, визначенні змісту зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.
Майнові права та обов‘язки юридичної особи можуть виникати із односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).
У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки. До них відносяться права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репу-тацію та інші.
Юридична особа має своє найменування (ч. І ст.27 ЦК Украї-ни). Воно присвоюється організації в момент її створення і ви-ступає засобом індивідуалізації цього творення в цивільному обо-роті, бо має містити реквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визна-чається