В першому виданні підручника по Загальній частині кримінального права" вже проголошувалася ідея, про те, що основою кримінальної відповідальності є наявність в діях особи складу злочину.

"Для того чтобы признать вменяемое лицо”, писав Піонтковський, уголовно ответственным за преступление, не достаточно установить, что последнее было совершено данным лицом. Необходимо еще установить вину даного лица в совершение этого преступления". Уголовное право Обчая часть. -1938. С. 270" В даному випадку вина роз-глядається", як ознака складу злочину" зокрема як ознака суб’єкта злочину" а не суб’єтивної сторони.

Хоча в першому і другому виданнях названого підручника склад розглядався, як сукупність ознак , що утворюють даний злочин, та все ж таки "статусу самостійності" якщо можна так сказати, йому не подавалося, тобто, він і надалі розглядався лише як підстава кримінальної відповідальності. Першою Фундаментальною роботою, яка була спеціально присвячена вченню про склад злочину, стала монографія видатного криміналіста, професора А.Н.Трайніна "Вчення про склад злочину", яка була написана в 1947 році.

В цій монографії Трайнін розглядав склад злочину, як самостійний інститут кримінального права, також він показав значення складу злочину, розробив класифікацію складів злочину, та показав співвідношення елементів складу злочину з елементами злочину. Проте в даній роботі були деякі спірні і помилкові твердження. Наприклад А.Н.Трайнін виносив за рамки складу злочину суспільну небезпеку , що позбавляло склад злочину значення підстави і основи кримінальної відповідальності, також він виділяв окремо вину і причинний зв'язок, як самостійні підстави кримінальної відповідальності. Монографія А.Н.Трайніна, хоч і мала ряд хибних положень, породила жваву дискусію серед юристів, внаслідок чого вчення про склад злочину почало розвиватися і згодом набуло статусу самостійного інституту кримінального права.

Виділення вчення про склад злочину , як самостійного інституту, помітно в монографіях Я.М.Брайніна "Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве" (1963 року), А.А.Пиантовського "Вчення про злочин" (1961р.); М.П.Карпушина і B.I.Курляндського "Кримінальна відповідальність і склад злочину" (1974 року) і ін.

Але, слід зазначити, що в роки радянської влади, вченню про склад злочину особливої важливості не надавалося. Внаслідок чого, основні питання вчення про злочин .питання про злочинну діяльність і її результати про коло карних діянь і їх елементи, поняття вини, стадій розвитку злочин; діяльності співучасті; причинного зв’язку і ін. що нерозривно пов'язані і в досконалий і лише із розпадом СРСР значення складу злочину знову зросло "оскільки кожна із незалежних держав почала Формувати своє законодавство, зокрема кримінальне.

Отже, виходячи із історичного розвитку вчення про злочин можна помітити, що склад злочину це теоретичне, наукове поняття і нормативного визначення воно не має. Проте в ряді статей Загальної частини Кримінального кодексу України містяться певні ознаки складу "злочину. Так в статті з Кримінального кодексу України зазначено, що до кримінальної відповідаль-ності може бути притягнута особа яка " винна у вчинені злочину тобто така ,що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння". В трактуванні до цієї статті говориться що винною визнається особа, в діях якої наявні всі ознаки конкретного складу злочину.

Але як це визначити? Як встановити ,чи саме ця певна особа вчинила злочин? Чим і як виміряти чи виважати її дії?

Для цього, як уже зазначалось, в кримінальному законі встановлюється чіткі, певні ознаки дій які вчинила особа і сукупність яких утворює підстави кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

В кримінальному праві Україні "злочинам визначається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність) що посягає на суспільний лад України його політичну і економічну систему власність, особу політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян а гак само інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння яке посягає на правопорядок". Див. Кримінальний кодекс України: Нормат.акти кримін.прав.значення

Законодавче визначення злочину виділяє дві ознаки злочину суспільна небезпека і кримінальна протиправність. Вони одночасно є одним із основних ознак складу злочину І його складу і ,як нас л і док , питання про зміст поняття складу злочину і його призначення. На думку В.Ф.Киршанко " Поняття значну і складу злочину тісно пов'язані". Авт.у поряд. :М І. Мельник, М.І.Ховронюк.К.;а.с.к., 1997.

Злочин і склад злочину співвідносяться як явище і поняття про нього як суспільне небезпечне явище і законодавче описання його ознак. Тобто якщо певне явище є злочином, то склад злочину буде описані в законі його ознак. Проте явище завжди багатше, різносторонніше і глибше ніж поняття яке покликане виражати суть визначуваного явища.

Конкретний злочин має незлічиму кількість ознак що характеризують діяння особи обставини здійснення, час, місце і т.ін. З цієї незліченної кількості ознак законодавець вибирає найбільш суттєві і таким чином Фор-мулює склад злочину. Виходячи з цього , можна зробити висновок, що склад злочину обов'язково повинен виражати суть діяння, його суспільну небезпеку

Серед криміналістів немає єдиної точки зору у вирішенні питання про співвідношення поняття складу злочину і суспільної небезпеки злочинного, протиправного діяння .На думку одних, суспільна небезпека разом із проти- правністю є загальними якостями і складу злочину.

"Общественная опасность являєтся неотьемлемой чертой состава необходимый, признак". Див "Советское уголовное право .Общая часть. М.Госюриздат Состав предступлєние.с.6.

Кудрявцев В.Н. Теоретические основи квалификации преступлений-М.: Юрид.лит., 1965, с.-38

До цієї точки зору схиляється і А.А.Піонтковський. Він вважає, що без суспільної небезпеки склад злочину є пустим поняттям, що не виражав суті злочину. На думку інших віднесення понять протиправності і суспільної небезпеки до числа ознак складу злочину приведе до