У кожній анкеті має бути така інформація:

прізвище, ім’я;

стать;

місце і дата народження (або вік);

повне ім’я батька;

повне ім’я і дівоче прізвище матері;

найближчі родичі дитини;

національність;

рідна мова, або інша, якою вона розмовляє;

адреса сім’ї дитини;

особистий номер дитини;

стан здоров’я;

група крові;

особисті прикмети;

дата і місце, де була знайдена дитини;

дата виїзду дитини зі своєї країни і назва місця, звідки вона виїхала;

релігія дитини;

адреса країни, яка приймає дитину;

дата, місце, обставини загибелі та місце її поховання;

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас, однак воно, ще недостатньо відоме людям.

Гуманітарне право є чіткою гілкою міжнародного суспільного права, воно проникло духом людяності та зосередженням на захист особи. Мета такого права пом’якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога – поранені, хворі, військово полонені та цивільні особи.

Оригінали Женевських Конференцій від 12 серпня 1949 р., Додаткових Протоколів до Женевських Конвенцій від 8 червня 1977 р. зберігаються в архівах у Швейцарській Конфедерації; а копії надані Швейцарського Федеральною Радою кожній державі, яка підписала її, або приєдналася до них.

У статті 50 другого розділу дається визначення цивільних осіб і цивільного населення.

Цивільною особою є кожна особа, яка не належить до жодної категорії осіб згідно з переліком статей 1,2,3,4 і 6 Третьої Конвенції, і статті 43 Першого додаткового Протоколу.

У згаданих статтях мова йде про особи, які підпадають під категорію комбатантів. Таким чином, кожна особа, яка не є комбатантом, є цивільною особою. Населення. Яке складається лише з цивільних осіб, є цивільним населенням.

Згідно з ст. 5 “Захист цивільного населення” цивільне населення і окремі цивільні особи не повинні бути об’єктами нападу. Забороняється насильництво та загроза насильництвом.

З метою захисту цивільного населення забороняється:

напад на спрямований на конкретні військові об’єкти;

напад із застосування (зброї), які не можуть бути спрямовані на конкретні військові об’єкти;

напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій;

використовувати присутність чи пересування цивільного населення та окремих цивільних осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу.

Велика увага приділяється питанням захисту цивільних об’єктів. Всі цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами нападу і репресії.

Згідно ст.. 52 Протоколу до військових об’єктів відносяться ті об’єкти, які в силу свого характеру розташування, призначення чи використання можуть внести значний ефективний вклад у військові дії, а їх руйнування. Захоплення чи нейтралізація на даний момент обставин дає наявну військову перевагу.

Відносно цивільних об’єктів забороняється:

здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва та місць відправлення культу, які є культурною і духовною спадщиною народів;

напади на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення та використання голоду цивільного населення у вигляді методу ведення війни (Запас продуктів харчування; с/г райони, які виробляють продукти харчування; посіви; споруди питної води і ригаційні споруди).

Окремо обговорюється захист природного середовища. Ці питання порушено у ст.. 55 “Під час бойових дій необхідно ретельно піклуватися про захист навколишнього середовища від великих та серйозних пошкоджень. Заборонено використання методів і засобів ведення війни, які шкодять здоров’ю та виживанню населення.

Ст. 56 “Захист обладнання та споруд, які несуть у собі небезпечні сили”. Згідно з Протоколом до них відносять: греблі, дамби і атомні електростанції. Вони не повинні бути об’єктом нападу навіть у тих випадках, коли віднесені до військових об’єктів. Навіть інші військові об’єкти розташовані поблизу споруд, які несуть у собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантій або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.

Для полегшення розпізнавання таких об’єктів конфліктуючі сторони мають правом позначити їх спеціальним міжнародним знаком у вигляді трьох кіл яскраво-оранжевого кольору однакового розміру, розташовані на одній осі, на відстані одне від одного рівній одному радіусу кола.

Розділ 5 Протоколу регламентує діяльність конфліктуючих сторін відносно місцевостей і зон. Які знаходяться під особливим захистом. До них відносять незахищений місцевості та демілітаризовані зони. Конфліктуючим сторонам забороняється здійснювати напад на ці зони будь-якими засобами.

Демілітаризовані зони повинні проголошуватися відповідною згодою конфліктуючих сторін в усній чи письмовій формі безпосередньо або через посередництво держави – оборонниці. Така згода може бути досягнута і укладена у мирний час, а також після початку бойових дій. У ній повинно бути чітко визначені кордони демілітаризованої зони, при необхідності встановлені методи контролю.

Зони, що знаходяться під особливим захистом повинні відповідати таким умовам:

усі комбатанти та мобільні військові засоби, військове оснащення повинні бути евакуйовані;

стаціонарні військові установки і споруди не повинні використовуватися з ворожою метою;

влада і населення не повинні здійснювати ворожих дій;

не повинні виконуватися жодні дії з метою підтримки військових операцій;

Дозволяється присутність у цих зонах осіб, які користуються, згідно з Конвенцією, особистим захистом і поліцейських сил, що залишені з метою підтримки законності і правопорядку. Зона повинна бути позначена знаками сторони, узгодженими з конфліктуючою стороною, по периметру на шосейних дорогах та інших місцях.

Ці головні положення Конвенції і Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади, а й кожен громадянин будь-якої країни.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

В.С. Франчу “Цивільна оборона” 2001 р.

Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України, 1998 р.