В 70-80 роки такі радянські юристи-теоретики, як Піотковський, Нерсесяни запропонували трактувати "право", як регулятор соціальної справедливості, як мірило свободи особистості. Таке широке поняття права якнайближче відповідало ідеям природного права, як ідеалу справедливості, саме таке поняття "права" забезпечує і гарантує справедливі інтереси та права громадянина в його протистоянні з державою в тому випадку, коли остання намагається нівелювати природні права особистості, а не захищати їх. Ось така формула: "право створюється суспільством, а закон - державою", найбільш очевидно розмежовує право і закон.

Але тут існує загроза іншого порядку, а саме, розмежування права і закону, як складових частин єдиного цілого. Адже існує єдність правового змісту і правової форми як об'єктивного, а також діалектичні протиріччя між ними. Адже правовий зміст, не возведений в закон, не має гарантій реалізації, він лише ідея, а не правова норма (закон), а значить не є право в точному розумінні цього слова. Тобто, не являється загальнообов'язковим правилом поведінки санкціонованим та гарантованим державою, хоча може бути для особи чи групи осіб справедливим. З іншої сторони, закон може бути неправовим, якщо зміст його стає свавіллям державної влади. Подібні закони слід визнати як формальне право.

Розмежування права і закону має великий і гуманний зміст, бо лише так можна розглядати право, як критерій якості закону, тобто його справедливості по відношенню до людини та її прав. Іншими словами можна сказати, що в "широкому розумінні поняття "право" є нормативне закріплена і реалізована справедливість. Тому, звичайно таке поняття права включає в себе не лише норми (закони), а й систему регулюючих ними відносин, (тобто суб'єктивне та об'єктивне право). З цього випливає теоретично два шляхи еволюції права, як "Інституиованого утворення". Спочатку формується правова ідея, потім вона втілюється в норму права, яка в свою чергу формує відносини в певній сфері суспільства. Якраз саме таким шляхом сформувалась романо-германська правова сім'я (система), яка з допомогою кодифікаційних актів чітко і точно регулює правовідносини. Інший шлях: спочатку формуються суспільні відносини, які багаторазово повторюються, стають стабільним явищем і лише потім опосередковуються нормою. Цей шлях характерний для англо-американської правової системи.

Слід констатувати, що формування правової системи України відбувається обома шляхами, бо розвал радянської правової системи призвів до правового вакууму, який поступово заповнюється. Формування правової системи, в тому числі і системи законодавства являються найважливішими завданнями (факторами) в розбудові правової держави в Україні.

Розділ II . Система законодавства та її елементи

Головне призначення законодавства полягає в тому, що воно являє собою форму права, інакше кажучи, це - засіб існування норм права, його формування в цілісну систему. В цьому аспекті існує необхідність розглянути поняття "законодавство" як інтегративне поняття, в якому відображені риси і властивості складного, внутрішнього диференційованого цілісного утворення . Являючись зовнішньою формою права, система законодавства являє собою не просто сукупність нормативно-правових актів, а систему елементів, які пов'язані між собою правовим змістом та ієрархічною формою побудови . Це свідчить про багаторівневий характер системи законодавства, про наявність в ній взаємозв'язаних структур.

Горизонтальний рівень системи законодавства найбільш близький до структури системи права, бо саме тут законодавство має галузеву структуру, що несе в собі зміст правових норм (приписів) , що регулюють суспільні відносини. Горизонтальна структура системи законодавства відповідає, але не тотожна системі права . Первинним елементом системи законодавства, як і системи права являється нормативно-правовий припис, який виконує свою специфічну функцію в регулюванні суспільних відносин, передбачає взаємодію його з іншими приписами для досягнення цілей правового регулювання . Він являє собою "дух і букву закону" . Необхідно відмітити, що в правовій науці існує декілька підходів до визначення первинного елементу системи законодавства. Ряд вчених, для яких право і законодавство тотожні (нормативістський підхід) вважають первинним елементом нормативний акт, маючи на увазі лише його формальний вигляд, не вкладаючи в нього правовий зміст. Радянський вчений-правознавець, а тепер російський С.Алексєєв і ряд українських правознавців вважають, що якраз нормативно-правовий припис або правова норма несуть в собі історичний зміст правовідносин. Нормативно-правовий припис тотожний нормі права. На основі норм права або нормативно-правових приписів в системі законодавства історично формуються основні та комплексні галузі. Горизонтальна структура законодавства в основному співпадає з галузевою структурою права і тому несе в собі правовий зміст. А "клітинкою", яка їх об'єднує являється норма права (те ж саме що і нормативно-правовий припис). Він являється своєрідною мікроструктурою системи законодавства на ії горизонтальному рівні. За змістом нормативний припис являє собою елементарне цільне, логічно сформульоване веління держави . нормативного (тобто загальнообов'язкового) характеру, безпосередньо виражене в тексті нормативного юридичного акту, саме тому нормативно-правовий припис займає самостійне положення в системі, як первинний елемент.

Норми права (те ж саме, що і нормативно-правові приписи) мають свою структуру. Вони складаються з трьох членів: диспозиції, гіпотези, санкції. С.Алексєєв пропонує ввести двохчленну структуру приписів (норми): гіпотеза-санкція, або гіпотеза-диспозиція, мотивуючи це тим, що припис відрізняється від логічної норми тим, що це, в основному, припис наказу державного характеру. Нормативне-правові приписи поділяються на види, згідно їх форми вираження:

а) зобов'язуючі (тобто дозволяють здійснення існуючих у нормі (приписі) дій;

б) забороняючі (є прямою вказівкою на правило поведінки).

Існування