фактах — як конкретні життєві обставини; у право-відносинах — як суб'єктивні права і обов'язки; в їх реалі-зації — як загальна форма і засіб, і насамкінець, в право-порядку — як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму пра-вового регулювання в єдине ціле.

За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види;

1) в аспекті юридичних фактів — на юридичні вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння;

2) у плані реалізації норм права — на дотримання, виконання, використання і правозастосування;

3) як зміст правовідносин — на здійснення суб'єк-тивних прав, обов'язків, законних інтересів суб'єктів;

4) за зовнішньою формою виразу — на дії і бездіяль-ність;

5) за способом детермінації — на активну, зумовлену внутрішніми причинами, і пасивну, відповідно до зовніш-ніх обставин;

6) за способом формування в текстах правових доку-ментів — на прямо чи безпосередньо передбачену право-вими нормами;

7) за характеристиками суб’єктів — на індивідуальну і колективну, посадову, професійну та іншу.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єк-тивної сторони на активно правову, звичайну, конформну і маргінальну.

Правова активність полягає у добровільності здійснен-ня правових норм, переконаності в їх необхідності і спра-ведливості, доброму знанні права, всебічної участі у пра-вовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх її аспектах.

Основу конформної поведінки становить пасивно-присто-совницьке ставлення до правового середовища, яке здій-снюється за принципом "робити так, як роблять інші".

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху пе-ред юридичною відповідальністю. Такий стан суб'єкта ха-рактеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.

Протиправна поведінка (правопорушення)

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є ан-типодом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначи-ти, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не фор-мою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Проти-правна поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна по-ведінка відноситься до суспільне шкідливих (небезпечних) життєвих обставин, їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному про-гресу, нормальним умовам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим ха-рактером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів — подій і правопору-шень — вимірюється кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх віднов-лення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нор-мальне функціонування суспільства; 3) юридичний акт за-подіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто про-типравну поведінку суб'єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись пев-ними причинами і тому повторюватись у часі.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. З формально-юридичного аспекту протиправність — це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб'єктів. Правопорушення характеризується не-виконанням забороняючих норм у формі дій чи без-діяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб'єктивного права, тому що можливість його реалі-зації залежить від власного розсуду суб'єкта.

Разом з тим не всі об'єктивно протиправні вчинки мо-жуть вважатися правопорушеннями. Для останніх обов'яз-ковою ознакою є наявність вини — внутрішнього негатив-ного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів про-типравної поведінки, що суспільне шкідливі, свідомо-во-льові, порушують норми права, але не відображують нега-тивного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Наявність вини передба-чає іншу ознаку правопорушення — можливість покаран-ня, тобто застосування до правопорушника заходів юри-дичної відповідальності у вигляді втрат особистого, ор-ганізаційного чи матеріального характеру. Суб'єкти, що вчинили об'єктивні правопорушення (без вини), зобов'язу-ються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав.

Отже, правопорушення, — це суспільне шкідливий, про-типравний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести: а) суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідаль-ність; б) необхідною ознакою суб'єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і ба-жає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (са-мовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість); в) об'єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопо-рушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом — суспільно-шкідливий ре-зультат правопорушення; г) об'єкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки, — суспільні відносини, соціальні цінності.

Правопорушення кваліфікуються за: а) ступенем су-спільної небезпеки — на злочини і провини; б) належ-ністю норм права, які порушуються, до відповідних галу-зей права: кримінальні, цивільні,