Юридичні особи

Поняття та ознаки юридичної особи. Суб'єктами цивіль-них правовідносин поряд з громадянами є також юриди-чні особи. Хоча юридичні особи це не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи. Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає до-сягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до, об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної осо-би не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана органі-зація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере в створенні, державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна. Зрозу-міло, що держава, в особі її вищих органів влади і упра-вління, не може управляти усіма належними їй ціннос-тями. Закріплюючи майно за окремими державними під-приємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоря-джатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає їм статус суб'єктів ци-вільного права.

Існує кілька тлумачень феномена юридичної особи, які зводяться до трьох головних. Це: а) тлумачення юри-дичної особи як штучного утворення; б) невизнання юридичної особи як суб'єкта цивільних прав; в) визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав.

Прихильники тлумачення юридичної особи як штуч-ного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового ста-тусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можли-вість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відо-кремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.

Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта циві-льних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отри-мують виключно фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу -суб'єктом цивільних прав.

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності).

Теорія визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав акцентує увагу на тому, що фі-зичні особи в залежності від обставин і власного волеви-явлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виника-ють спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку коопе-рування людей, автори названої теорії вважають за по-трібне надавати можливість об'єднанням громадян ви-ступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ста-вить соціологічні дослідження об'єднань людей; орга-нізаційна теорія визначальною вважає правову охоро-ну юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридич-них осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побу-дована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативи держави. В цьому випад-ку можуть бути корисними теорії юридичної особи, роз-роблені свого часу радянськими вченими '.

В ЦК України поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23.

Юридичними особами визнаються організації, які мають у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповіда-чами в суді, арбітражному суді або в третейському суді.

Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

а) організаційна єдність. Вона передбачає, що юри-дична особа належним чином організована, виступає як єдине ціле, має організаційну структуру й органи управ-ління. Порядок організаційної структури юридичної особи встановлюється її статутом. Про організаційну єд-ність свідчать також найменування юридичної особи, місце її розташування; та інші атрибути організації;

б) майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власнос-ті, повного господарського відання або бути в її опера-тивному управлінні. Слід мати на увазі, що майнова ві-докремленість передбачає дійсну відокремленість майна юридичної особи чи від майна її власників, чи від майна учасників або акціонерів, чи від майна інших організа-цій, у тому числі й того відомства, до якого входить юридична особа.

Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції, культурно-освітня діяльність, досягнення творчих успіхів тощо. Мета юри-дичної особи повинна бути закріплена в її установчих документах (установчому договорі, статуті);

в) участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа має індивідуальне найменування і може діяти лише від свого імені: від свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе обов'язки, вступає в різноманітні цивільно-правові від-носини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть ви-ступати від імені юридичної особи на підставі довіреності;

г) здатність нести відповідальність. Юридична особа як суб'єкт цивільно-правових відносин повинна відпові-дати за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе обов'язків або відшкодовувати заподіяну її праців-никами шкоду іншим особам.

Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях належним їй майном, на яке може бути звернене стяг-нення.

д) здатність бути позивачем або відповідачем у