З розширенням кола правовідносин, учасниками яких були юридичні особи, та необхід-ністю забезпечення стабільності господарського обороту зазначена доктрина похитнулася, і з середини XX ст. намітилася чітка тенденція до розширення правосуб'єктності даних осіб, її, концентроване вираження містить Директива № 1 Ради Міністрів ЄЕС від 9 березня 1968 p., за якою угоди, укладені органами управління, зобов'язують товариство, навіть, якщо вони виходять за межі статутної діяльності, крім випадків, коли контрагент знав або повинен був знати, що угода є позастатутною. Укладення останніх надає лише можливість поставити питання про притягнення до майнової відповідальності керівника, але не впливає на дійсність самої угоди. Дії юридичної особи, що виходять за межі її правоздатності, розглядаються як дії директорів, котрі здійснили ці дії або дали дозвіл на їх здійснення . Директива № 1 не скасувала концепцію спеціальної правоздатності, а лише усунула її основний недолік — можливість визнання недійсними угод, укладених з перевищенням статутних меж. В подальшому в ряді країн за юридичними особами почали визнавати загальну правоздатність, рівну з правоздат-ністю людини. Останнім часом ця ідея часто обговорюється і в Україні в зв'язку з розробленням проекту Цивільного кодексу.

Тенденція визнання за названими особами загальної правоздатності, хоча і спільна для більшості країн, реалізується в національному законодавстві по-різному. Одна частина держав визнає її за всіма юридичними особами незалежно від їх виду. На таких засадах побудовано і ст. 68 проекту Цивільного кодексу України : юридична особа може мати такі самі права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. Інші країни поширюють загальну правоздатність лише на окремі види зазначених осіб комерційні організації (торгові товариства). Такий шлях обрала Російська Федерація. Відповідно до загального правила, сформульованого у ч. 1 ст. 49 ЦК РФ, юридична особа може мати цивільні права, які відповідають цілям діяльності, передбаченим її установчими документами. Згідно з ч. 2 даної статті комерційні організації, за винятком унітарних та інших видів організацій, передбачених законом, можуть мати цивільні права та нести цивільні обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом.

Привертає увагу невідповідність категорій, що застосовуються російським законодавцем для позначення сфери правоздатності: у ч. 1 ст. 49 ЦК РФ йдеться про цілі діяльності, а в ч. 2 — про види діяльності. Навряд чи застосування різних категорій викликане бажанням збагатити мову тексту. Зміст цих понять все-таки не збігається. Визначення мети (цілі) діяльності, виду діяльності є важливим моментом для з'ясування сутності спеціальної правоздатності юридичної особи у сучасному її розумінні.

Зазначені особи завжди створюються для реалізації певної мети, визначеної її засновни-ками. Вона — невід'ємна частина установчих документів. Мета, так би мовити, є вираження інтересу засновника. Для її досягнення юридична особа бере на себе відповідні права та обов'язки, реалізує їх. Теоретичного обгрунтування відмінності між метою діяльності і видами діяльності в Україні немає. Як наслідок, не існує єдиної термінології і в законодавстві. Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону «Про підприємства в Україні» встановлено, що у статуті підприємства визначається предмет і цілі діяльності підприємства. У ст. 13 Закону «Про об'єднання громадян» визначено, що статут повинен містити вказівку на мету та завдання об'єднання громадян. Отже, законодавець використовує чотири різних категорії: предмет діяльності, цілі діяльності, мета об'єднання, завдання об'єднання. На мою думку, категорії «мета об'єднання» і «цілі діяльності» збігаються, з тією лише відмінністю, що цілі — це мета в множині. Але змістовної різниці між ними немає. Як об'єднання громадян, так і підприємства можуть мати декілька цілей, а не одну мету. Мета діяльності або мета юридичної особи — це те кінцеве прагнення, яке визначає зміст усієї її діяльності. Саме для реалізації останньої виникає й юридична особа. Так, якщо метою підприємства є отримання прибутку, то вона завжди буде прослідковуватися, незалежно від того, в якій саме сфері економічних відносин діє підприємство. Мета визначає загальну орієнтацію такої особи, що зумовлює сфери, види, завдання та форми її діяльності,

Можна загалом виділити декілька типових цілей, які можуть переслідуватися юридичними особами. За законодавством України простежується чітке розмежування названих осіб за їх цілями на підприємства (мета — отримання прибутку), громадські організації (мета — задо-волення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-ку-льтурних, спортивних та інших спільних інтересів), політичні партії (мета — участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі). Основний критерій поділу юридичних осіб на комерційні і некомерційні, запроваджений цивільним законодавством багатьох країн, також визначається метою їх створення. Організація, яка переслідує комерційну мету, набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності вже за самим фактом визначення такої мети її установчими документами.

Категорії «предмет діяльності», «вид діяльності» і «завдання об'єднання» співвідносяться як синоніми. Позначають вони коло тих сфер суспільного життя, в яких буде досягатися мета зазначеної особи. У практиці створення підприємств набуло поширення тлумачення ст. 26 ЦК України як норми, що обмежує правоздатність юридичної особи саме предметом діяльності, а не цілями. Це призвело до того, що при підготовці установчих документів підприємств до них,